Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 404

(28.02.1876—?) — начальник управління Військового міністерства УНР.

Народився на Харківщині. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1896), служив у 125-му піхотному Курському полку (Рівне). Закінчив Військово-інтендантську академію. З 06.12.1911 р. — підполковник, інтендант 2-ї Гвардійської кавалерійської дивізії. Учасник Першої світової війни. З 10.11.1915 р. — полковник. З 03.03.1916 р. — в. о. корпусного інтенданта Гвардійського кавалерійського корпусу. Останнє звання у російській армії — генерал-майор.

З 01.07.1918 р. — начальник Головного інтендантського управління Військового міністерства Української Держави. У 1919 р. — 2-й помічник Військового міністра УНР у справах постачання. З 25.08.1919 р. — начальник: управління 2-го помічника Військового міністра УНР у справах постачання Доля після грудня 1919 р невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 213; Список подполковникам на 1913. — СПб — 1913 — Ч. 2. — С. 95; Список чинов интендантского ведомства на 1912. — СПб. — 1912. — С. 101.

ТЕРЕЩЕНКО Терентій Павлович

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1920 р. — приділений до штабу 3-го кінного полку 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. 11.03.1921 р. був виключений зі списків армії. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф 1075 — Оп. 2 — Спр. 653. — С. 83

ТИМОШЕНКО Юрко

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Учасник Першої світової війни, служив у 23-му залізничному батальйоні. Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1919 р. — командир Окремого залізничного куреня Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Рівному. У 1920–1921 рр. служив у технічних частинах Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. -Ф. 1078. -Оп 2. -Спр. 90. -С. 1-зв. -2.

ТИМЧЕНКО Федір Августович

(?—1926) — підполковник Армії УНР

Народився на Київщині. У 1914–1915 рр — підпоручик 51-го піхотного Литовського полку. Під час Першої світової війни був нагороджений Георгіївською зброєю (01.02.1917, за бій 22.07.1916).

З осені 1917 р — штабс-капітан 1-го Київського полісу Георгіївських кавалерів, ініціатор його українізації та перейменування 26.10.1917 р. на 4-й Сердюцький імені Івана Богуна полк. У подальшому — ад'ютант цього полку. У грудні 1917 р. — січні 1918 р. — військовий комендант Чернігівщини, безпосередньо керував бойовими діями на Чернігівщині в кінці січня 1918 р., зокрема — під ст. Крути. З кінця березня 1918 р. — комендант Одеси. У травні 1918 р. — херсонський повітовий комендант, однак незабаром був звільнений з посади у зв'язку з розслідуванням обставин бою під ст. Крути. Під час протигетьманського повстання одним із перших зголосився до розпорядження Директорії. З 24.11.1918 р. — отаман Дніпровського козачого загону (згодом — 2-га Дніпровська дивізія) військ Директорії. З початку січня 1919 р. — у розпорядженні Військового міністра УНР О. Грекова, згодом — Наказного Отамана УНР О. Осецького. З 05.04.1919 р — начальник 2-ї Сірожупанної дивізії Дієвої армії УНР, що розгорталася з 3-го та 4-го Сірожупанних полків. 16.05.1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону. 10.09.1919 р. повернувся з полону у розпорядження штабу Дієвої армії УНР. У 1920 р. перебував під слідством у справі т. зв. Луцької катастрофи 16–17.05.1919 р, через що отримав відмову у клопотанні про зайняття старшинських посад в Армії УНР Перебував на інтернуванні у таборах Домб'є та Щепіорно. Помер у лікарні у м. Горішній Шлезьк.