Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 402
Ярослав Юрійович Тинченко
Народився у м. Каре (Кавказ). Закінчив військове училище, один курс Військової академії Генерального штабу (1917). У 1917 р. — старший ад'ютант штабу 9-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1918 р. — молодший ад'ютант штабу 1-го Подільського корпусу Армії Української Держави. 27.12.1918 р. був відправлений з 1-го корпусу у розпорядження командувача Холмсько-Галицького фронту отамана О. Шаповала. З 17.06.1919 р. — начальник штабу 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Восени 1919 р. захворів на тиф. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 56-зв. — 57; Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр 59, С 195–196; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 85.
ТАТАРСЬКИЙ Василь
(28.11.1898-07.1992) — поручик Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився у м. Мерефа на Поділлі. Закінчив 6-ти класну гімназію. У 1916 р. був мобілізований до армії, шість місяців служив однорічником у 9-му драгунському Казанському полку. Закінчив Горську школу прапорщиків (грудень 1917 р.). Останнє звання у російській армії — прапорщик.
У січні—лютому 1918 р. брав участь у т. зв. Льодовому поході Добровольчої армії під командуванням генерала А. Корнілова.
Навесні 1918 р. повернувся в Україну. З листопада 1918 р. — молодший старшина 4-го Бердичівського запасного полку військ Директорії. У 1919 р. — командир 1-го куреня 2-го Берестейського полку 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. У 1920 р. — т. в. о. начальника постачання 5-го куреня ім. Б. Хмельницького 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
У 1926–1929 рр. навчався у польській школі офіцерів піхоти, вийшов підпоручиком до 57-го піхотного полку у Познані. Закінчив Вищу військову школу (1939). Брав участь у Німецько-польській війні, був начальником штабу групи полковника Мікося. Останнє звання у польській армії — поручик.
З 1940 р. працював в українському громадському комітеті у Берліні. З січня 1942 р. — командир роти у 204-му українському батальйоні шуцманшафту. З серпня 1944 р. — командир 10-ї сотні 29-го полку 14-ї Військової гренадерської дивізії СС «Галичина». Нагороджений німецьким Залізним Хрестом II класу. У березні 1945 р. був призначений начальником штабу 2-ї Української дивізії Української національної армії.
З 1945 р. жив на еміграції у Новому Ульмі. У 1945—56 рр. був головою Спілки українських вояків у Західній Німеччині.
Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1987. — Ч. 4; Побігуїций Є. Мозаїка моїх споминів. — Мюнхен — Лондон. — 1982. — С 51, 52; Татарський В. Під чотирма прапорами. — Мюнхен. — 1962.
ТАТАРУЛІВ (Татаруля) Микола Іванович
(14.12.1884-3.12.1960) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Кременчук Полтавської губернії. Закінчив Кременчуцьке технічне училище, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1907). Вийшов підпоручиком до 175-го піхотного Батуринського полку (Умань, згодом — Глухів), з яким брав участь у Першій світовій війні. З 05.02.1917 р. — командир дивізійного обозу 185-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — капітан.
