Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 401

ТАРАНУЩЕНКО Петро Васильович

(01.02.1883-03.1919) — командир полку Дієвої армії УНР.

Народився у Полтаві. Закінчив Полтавське реальне училище, артилерійське училище, служив у 34-й (Сімферополь) та 9-й (Полтава) артилерійських бригадах. Під час Першої світової війни потрапив до австро-угорського полону. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 12.05.1918 р. — командир гарматного полку 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії української держави, у листопаді 1918 р. під час протигетьманського повстання був усунутий від командування полком. На початку січня 1919 р. повернувся на попередню посаду. Загинув разом з усім полком у березні 1919 р. у бою проти червоної кінноти між Бердичевом та Житомиром.

Тарапущенко Петро, фото 1918 року (з приватної кохекції)

Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 315

ТАРАНУЩЕНКО Яків Васильович

(09.10.1885-?) — підполковник Армії УНР.

Рідний брат Петра Таранущенка.

Народився у Полтаві. Закінчив Полтавське реальне училище, витримав іспит на звання однорічника 2-го розряду при Петровському Полтавському кадетському корпусі, закінчив Київське піхотне юнкерське училище (22.04.1905), два курси Інтендантської академії (1914). З 18.07.1915 р. — завідувач 27-ї польової хлібопекарні. З 17.09.1915 р. — обер-старшина для доручень корпусного інтенданта 5-го армійського корпусу. З 27.05.1916 р. — начальник 95-ї польової хлібопекарні. З 19.02.1917 р. — дивізійний інтендант 32-ї піхотної дивізії. 24.02.1918 р. — демобілізувався. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 26.04.1918 р. — діловод інтендантського управління 2-го Подільського корпусу Армії Української Держави. З 06.06.1918 р. — обер-старшина для доручень інтендатури Сердюцької дивізії Армії Української Держави.

22.03.1919 р. — 21.05.1920 р. жив як приватна особа у Могилеві-Подільському. У подальшому — помічник завідувача хлібопекарні 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 14.09.1920 р. — т. в. о. начальника інтендантського управління Головного управління постачання Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 259.

ТАРНОПІЛЬСЬКИЙ Микола Гаврилович

(04.11.1891-?) — підполковник Армії УНР.

Тарнопільський Микола, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

Народився у с. Макошино Сосницького повіту Чернігівської губернії. Останнє звання у російській армії — прапорщик.

У 1919 р. — ад'ютант 1-го куреня 1-го (згодом — 7-го Синього) полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Брав участь у Першому Зимовому поході. У 1920–1921 рр. служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР.

Помер на еміграції у Чехо-Словаччині.

У складі 7-го Синього полку Дієвої армії УНР воював також рідний брат Миколи Тарнопільського, який загинув у боях з більшовиками.

ЦДАВОУ — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 37–42; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С. 68—101.

ТАТАРІНЦЕВ Олександр Федорович

(9.08.1889—?) — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР.