Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 390
Ярослав Юрійович Тинченко
З 06.12.1905 р. — підполковник. З 06.12.1912 р. — полковник До 14.08.1916 р. — головний інженер будівництва Харківського холодильного складу З 14.08.1916 р. — командир 29-го військоводорожнього будівельного загону. З 01.05.1917 р. — окремий керівник будівельних позиційних робіт 4-ї ар мії. Демобілізований 08.04.1918 р.
З 20.05.1918 р. помічник інспектора інженерних військ Армії Української Держави. З 01.08.1918 р. — начальник інженерного постачання 4-го Київського корпусу Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 08.04.1919 р. — штаб-старшина для доручень головного інженерного управління Військового міністерства УНР. З 15.09.1919 р. — член комісії у справах українських військовополонених у Польщі. З 06.05.1920 р. був приділений до Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. З 01.07.1920 р. — т. в. о. начальника будівельного відділу Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 166. — С 7–9; Спр. 37. — С 226–229; Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск на 1913. — СПб. — 1913. — С. 14.
СТЕПАНЕНКО Дмитро Васильович
(19.10.1860-?) — полковник Армії УНР.
Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1883), служив у 32-му резервному піхотному батальйоні. Станом на 01.01.1910 р. — підполковник 22-го піхотного Ніжегородського полку (м. Остроленка, Польща). Останнє звання у російській армії — полковник.
З 20.04.1921 р. — інтендант 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 3; Список подполковникам на 1913. — СПб. — 1913. — С. 635.
СТАХІВСЬКИЙ Леонід
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — прапорщик.
У 1918 р. — хорунжий 1-го Сірожупанного полку 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії Української Держави. З 12.03.1919 р. — т. в. о. командира 1-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. — старшина штабу 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)// За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С 103.
СТЕФАНИШИН Володимир Іванович
(14.01.1898-5.11.1921) — сотник Армії УНР.
Народився у Станіславові на Галичині. З серпня 1914 р. служив у Легіоні Українських січових стрільців. У 1916 р. потрапив до російського полону. Останнє звання в австро-угорській армії — підхорунжий.
З січня 1918 р. служив у Галицько-Буковинському курені Січових стрільців військ Центральної Ради. З травня 1918 р. — півсотенний 3-го Січового куреня 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави. З листопада 1918 р. — начальник сотні пішої розвідки Окремого загону Січових стрільців Армії Української Держави, згодом — військ Директорії. У 1919 р. — начальник сотні пішої розвідки у 1-му полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. У 1920 р. служив командиром сотні 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З 05.06.1920 р. — командир 47-го куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Учасник Другого Зимового походу у складі 4-го збірного куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Загинув у бою під Коростенем.
