Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 391

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653 — С. 99; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 1; Ремболович І. Рейд 1921 року//За Державність. — Каліш — 1932. — Ч. 3. — С. 163; Герчанівський Д. Вигнати окупанта. — Мюнхен. — 1963; Андрух І. Січові стрільці у корпусі ген. Натієва//Літопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1930. — Ч. 5. — С. 17.

СТЕФАНІВ Опанас (Афоній) Авксентійович

(2.11.1891—?) — підполковник Армії УНР.

Походив з м. Рожищі Луцького повіту Волинської губернії. Закінчив Луцьку гімназію, Чугуївське військове училище (1914), вийшов підпоручиком до Сибирського телеграфного батальйону, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Закінчив один чкурс Військової академії Генерального штабу. У 1917 р. — в. о. начальника штабу 62-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 14.09.1918 р. — старший ад'ютант штабу Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави. З початку грудня 1918 р. начальник штабу Окремої Запорізької дивізії військ Директорії. З 22.01.1919 р. — начальник штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. З травня 1919 р — начальник штабу 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою. У січні 1920 р. утік з табору інтернованих та наздогнав Армію УНР, яка рейдувала по Правобережній Україні у Першому Зимовому поході. Був начальником оперативного відділу штабу армії під час Першого Зимового походу. З червня 1920 р. — начальник штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. З 05.10.1920 р. — підполковник.

У серпні—вересні 1921 р. повернувся на Волинь, де займався сільським господарством. Через свою національно-культурну діяльність мав конфлікти з польськими націоналістами та підпільними членами Комуністичної партії Західної України. Під час однієї з таких сутичок був важко поранений пострілом у голову та втратив одне око. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918 — С. 57-зв. — 58; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С. 122–123, Спр. 67. — С. 48; Євтимович В. До «Споминів розвідчого старшини 1919–1923 рр. на Великій Україні — І. Вислоцького»//Аітопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1937. — Ч. 9. — С. 13–14; Омельченко Т. Від Кременчука до Бірзули//За Державність. — Каліш. — 1929. — Ч. 1. — С. 165–166; Омелянович-Павленко М. Спогади уіфаїнського командарма. — Київ. — 2002 — С. 215, 224, 376, 393, 413, 422, 424.

СТЕФАНОВИЧ-СТАСЕНКО Павло Свиридович

(13.05.1869 — після 1922) — генеральний значковий Армії Української Держави.

Походив з Чернігівщини. Закінчив Орловський, Бахтіна, кадетський корпус, 3-тє військове Олексіївське училище (1890), вийшов підпоручиком до 2-ї артилерійської бригади (Новогеоргієвськ). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1900), обіймав посади у штабі Кавказької військової округи. З 06.12.1904 р. — підполковник. З 05.11.1905 р. — завідувач військових переміщень на залізницях Кавказької військової округи. З 06.12.1908 р. — полковник. Учасник Першої світової війни. З 1914 р. — командир полку. З березня 1916 р. — начальник штабу 2-ї Кавказької стрілецької дивізії. З 10.04.1916 р. — генерал-майор. З 11.03.1917 р. — начальник штабу 40-го армійського корпусу. З листопада 1917 р. перебував у розпорядженні командувача 9-ї армії. Був нагороджений Георгіївською зброєю.