Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 389
Ярослав Юрійович Тинченко
27.051919 р. під Тернополем потрапив до польського полону. 13.02.1920 р. прибув у розпорядження кам'янець-подільського військового начальника. З 03.03.1920 р. — начальник постачання 4-го гарматного полку Армії УНР З 01.04.1920 р. — начальник з'єднаної артилерійської майстерні Армії УНР. З 09.05.1920 р. — представник Армії УНР у справах постачання артилерійського майна при штабі 6-ї польської армії. З 14.06.1920 р. — референт управління постачання Військового міністерства УНР. З 04.08.1921 р. був приділений до представника командування УНР при штабі 6-ї польської армії. У 1921 р. — начальник управління заводів і майстерень Артилерійської управи Військового міністерства УНР.
З 1923 р. жив на еміграції у Скальмержице (Польща). Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 155. — С 215.
СТАСЕНКО Іван Михайлович
(26.09.1891-25/26.06.1963) — підполковник Армії УНР.
Походив з козаків. Народився у м. Миргород. Закінчив Роменське реальне училище, Тверське кавалерійське училище (1910), служив у 7-му драгунському Кінбурнському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений всіма орденами до Володимира IV ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня (19.05.1915, за бій 4.11.1914), Георгіївською зброєю, солдатським хрестом Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Був двічі поранений. Останнє звання у російській армії — ротмістр.
Восени 1917 р. — представник Центральної Ради при 7-й кавалерійській дивізії у справах українізації. У листопаді 1917 р. з українців 7-ї кавалерійської дивізії сформував 1-й Український Запорізький полк військ Центральної Ради. З вересня 1918 р. командир кінного загону Курської бригади Корпусу кордонної охорони Української Держави. З травня 1919 р. — командир 1-го запасного кінного полку, який 20.11.1919 р. було влито до 2-го кінного Переяславського полку Дієвої армії УНР. Був командиром 2-го дивізіону полку. 11.12.1919 р. разом з більшою частиною полку приєднався до Української Галицької армії, що тоді перебувала у союзі з білими. З 13.04.1921 р. — т. в. о. комбрига 1-ї Окремої кінної дивізії Армії УНР.
З 1923 р. жив на еміграції у Каліші. З 1950 р. — у США. Був активним діячем української православної громади. Помер у м. Бу фало (США).
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 141; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1598. — С. 1; «Русский Инвалид». — Петроград. — 1915. — № 116; «Заря». — Петроград. — 1915. — N10; «Искры». — Петроград. — 1915. — № 11; Маруїценко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1936. — Ч. 6. — С. 196–198
СТАСІНЕВИЧ Дмитро Степанович
(21.09.1863-?) — полковник Армії УНР.
Народився у с Шамраївка Васильківського повіту Київської губернії. Закінчив Білоцерківське реальне училище, 1-ше військове Павлівське училище (1885), Миколаївську інженерну академію (1895).
