Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 53

Не так давно в одному з московських видань довелося позна­йомитися ось із такими думками, щоправда, не дуже новими, але в сьогоднішній ситуації — не позбавленими цікавості й актуаль­ності. Мовляв, нічого аж такого страшного для Росії у татаро-монгольській неволі не було, ген в Англії, по суті, норманське іго триває й понині, а фатальна роль татарів у тому, що вони програ­ли війну Івану Грозному-Лютому, віддали йому Казань, пустили росіян за Волгу, за Урал, відтак для старшого брата й тепер ніяк не закінчиться період екстенсивної економіки. А якби в XVI ст. Литва й Татарія з обох боків разом стримали Росію, то волею-неволею довелося б їй працювати на своїй землі, не заглядаючи за обрій, і жили б сьогодні росіяни не гірше за інші народи, тож тепер, при розпаді імперії, у Росії є унікальна можливість здійс­нити необдумано відкинутий сценарій політичного та економіч­ного розвитку.

Як то мовиться, ілюзії «в сослагательном наклонении», які, очевидно, й перебудуть в такому стані, бо ж, стверджує академік Д. Лихачов, «нельзя уйти от самих себя», і навряд чи Росія нині захоче скористатися такою унікальною можливістю самопорятунку, водночас надавши шанс воскреснути й самоврятуватися іншим.

Ще 1839 року М. Гоголь в одному з листів безкомпромісно узагальнив: «Не житье на Руси людям прекрасным. Одни только свиньи там живущи». Упереджене перебільшення генія? Але ж, очевидно, геній мав для такого упередженого перебільшення серйозні підстави.

І. Завалишин у своїй книзі «Описание Западной Сибири», видання 1862 року, писав, що Єрмак трудився мечем і розумом, завойовуючи Сибір. Трудівник! І що, мовляв, цьому великому чоловікові скрізь на площах сибірських слід поставити пам'ятники, а не відбуватися якимось там уже спорудженим жалюгідним обеліском, бо тінь Єрмака вже заждалася на достойне пошану­вання. На мить уявімо собі всі ці сибірські площі в суцільних пам'ятниках недоброї пам'яті кривавому російському конкістадо­рові, але ж не тільки в Сибіру, а й на Волзі, а й у Казахстані. І пам'ятники не тільки Єрмакові, а й тіням інших трудівників меча, які не стомлювалися стинати голови всіляким дикунам в ім'я єдиної і неділимої! Та це вже був би не просто якийсь там «географічний факт» (П. Чаадаев), а ще й суцільне кладовище пам'ятників трудівникам меча — на вічний пострах живим тіням тих туземних тіней, котрим і постинали голови натхненні трудів­ники меча. Браво!

Звичайно, це написав патріот. Російський патріот Іполит Завалишин. Котрий начебто помічає й не помічає, що принес­ли в Сибір трудівники меча. «Сибирь, по наивному выраже­нию Соликамского летописца, была наполнена присяжными разбойниками, кормящимися властями, т. е. воеводами, комис­сарами, приставами, для которых украсть, ограбить, даже убить человека из-за денег, продать душу за алтын считалось делом обыкновенным... В Сибири все делается на авось, предоставле­но слепому случаю... Но до голландцев и англичан мы не до­росли... Приходится барахтаться по уши в «авось»... русский народ привык вздыхать ежеминутно о так называемом «доб­ром старом времени», хотя это время не может похвалиться тем, что «легко было тогда жить!» Оставивши в покое кулач­ные и иные расправы, кнуты и плети, палки и розги, клеймы на лице и на теле, бесправные суды и бесправное судопроиз­водство, грубость нравов, нелепость обычаев, круговое неве­жество, животную жизнь об руку со скотом и не выше его, пожалуй, разумом, одним словом, всю тысячелетнюю грязь и кровь этого «доброго старого времени»...