Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 50
Євген Гуцало
Що ж, в історії, як стверджує С. Соловйов, «виражається народна самосвідомість», і це справді так для історії - як для безперервного процесу, що є продуктом і постійно твореним результатом цієї народної самосвідомості, котра може бути лише сама собою, вірною своїй природі, і нічим іншим, що суперечило б чи заперечувало б цю природу, й тут украй важливо побачити цю природу в її справжніх особливостях, а не схимерованих візіями засліпленого патріота.
С. Соловйов саме бідністю та одноманітністю природних умов обґрунтовував відсутність осілості в народі — і наявність великої рухомості: «народ начеб перебував у «жидком состоянии». Звичайно, це означає ставити з ніг на голову, бо причини слід шукати не в зовнішніх географічних факторах, а у факторах внутрішніх, які з генофонду нікуди не викинеш - і марне це намагання як учора, так і сьогодні.
Лише пригляньтеся до панорамної картини, розмашисто намальованої натхненним істориком, коли він зображує цю начебто вже минулу древню історію, коли на безмежних просторах рухаються величезні маси народу. Якого народу? - запитаєте ви. Та ясно якого: саме того народу, історію якого й пише історик. А по яких це величезних просторах, запитаєте ви, невже Ці простори якісь анонімні, чи безлюдні, й тільки чекають на цю «жидкую массу», яка куди не кинеться, то скрізь для неї «природа-мачуха» й «історія-мачуха»? Та ясно, що не по анонімних і не безлюдних просторах, а по залюднених, які мають споконвіку свої імена — єрзя, комі, чудь, остяки, гиляки, мордва, буряти і т. д, але «жидкая масса» всього цього і не помічає, і не усвідомлює, вона «освоює» і чужі землі, і чужі народи, звершуючи титанічний подвиг, до якого начебто покликана. Еге ж, «а одно освоение Сибири чего стоит», як написав академік Д. Лихачов.
Отже, не наражаючись на гідний опір усіляких там «диких» остяків чи гиляків, оце «жидкое» народонаселення рухається й рухається — палають ліси, готується вдобрений ґрунт. Гадаєте, стихійні колонізатори зупиняються на досягнутому рубежі? Таж не зупиняються, бо в них немає поняття про досягнутий рубіж, у них є невситиме прагнення наступного рубежа, далі ще наступного, — С. Соловйов пише з добрим знанням справи: тільки хоч трохи праця стає важча — вони знову зриваються в дорогу, бо — всюди простір, усюди готові прийняти його! Готові прийняти, чуєте? Причім манливий простір увесь час не ззаду, а попереду — там, де ще не горіли від їхніх рук ліси, де землю ще не пограбовано, а всілякі дикі племена ще не зґвалтовано, вони ще готові «прийняти», й тут «земельна власність не має ціни». «Населить как можно скорее, перезвать отовсюду людей на пустые места, приманить всякого рода льготами: уйти на новые, лучшие места, на выгоднейшие условия, в более мирный, спокойный край; с другой стороны, — удержать население, возвратить, заставить других не принимать его — вот важные вопросы колонизирующейся страны, вопросы, которые мы встречаем в древней русской истории».