Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 47

(Як бачимо, й сьогодні в Україні це ж самісіньке залишається «одной из величайших государственных задач России». Саме Росії, а відтак уже й російськомовного населення в Україні; бачи­мо, як нині в нас так само, як і колись, понад сто років тому, в Туркестані, продовжують невпинно мордувати нас, українців, «одной из величайших государственных задач России», а наші деякі українські «тубільці», в тому числі і в особах нардепів, і не тільки за халати й медалі, а із щирого свого холуйства й продаж­ництва допомагають у здійсненні «одной из величайших госу­дарственных задач России»).

Цікаво буде й нині довідатися, що генерал Розенбах, призна­чений на посаду туркестанського генерал-губернатора, влітку 1884 року в Ташкенті скликав секретну (!) комісію, яку зобов'язав обміркувати, що слід зробити в інтелектуальному житті тубіль­ців. Комісія визнала за бажане й корисне, зокрема, поширення російської мови серед населення і викладання загальноосвітніх предметів у надії, що це може служити поступовому інтелекту­альному зближенню тубільців з росіянами і вести до ліквідації ставлення до них як до завойовників та іновірців. Було задумано організувати особливі російсько-тубільні школи з двома вчителя­ми, російським і тубільним. Першу російсько-тубільну школу від­крито 19 грудня 1884 року в Ташкенті. Залучення дітей до школи покладено на міську поліцію. Цих дітей поліція знайшла поміж купецтва, яке боялося не догодити поліції. Відкриття школи пода­валось як турбота російської влади про потреби населення. Восе­ни наступного року відкрито вже дві школи в Ташкентському повіті. Частину дітей силоміць забрали з різної дрібноти, а части­ну найняли (!) у бідняків, пообіцявши кожному хлопчикові екіпіровку, а батькам виплачувати 20 — 30 крб. на рік. Гроші, пот­рібні для найму учнів, місцеве начальство дерло таки ж із насе­лення, причім у значно більших сумах, причім не всім батькам було й заплачено. Власники медалей і халатів, побачивши в цьо­му ще один канал для здирництва і збагачення, силоміць намага­лися відкривати такі школи, а в Петербург летіли переможні ре­ляції, що школи тріщать від місцевого населення. Насправді ж тубільців грабували, їхні діти розбігалися з таких шкіл, а росій­ська адміністрація вдавала, що не ознайомлена зі справжнім ста­ном справ.

І не тільки, звичайно, русифікація силою зброї чи русифіка­ція силоміць нав'язуваної російської мови, чи русифікація ад­міністративно-бюрократичними заходами, традиційними грабіж­ництвом і хабарництвом, а й русифікація тотальним страхом усіляких каральних акцій та експедицій. Договорилися і дописа­лися до необхідності періодично проходити через край «з вогнем і мечем» (!), щоб справляти на напівдиких азіатів належне вра­ження і тримати їх безперервно в клітці того рятівного панічного страху, який вони пережили раніше, в дні переможного вступу російських військ у поступово окуповані тубільні міста.