Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 9

— Гайда до слонів!

— Гайда! Гайда! — підхопили жовтенята і побігли за Гошею.

— Куди ви? — аж заволав Павлик, розмахуючи папірцем з планом.—До слонів опісля, спершу дивимося хижих птахів! Вони ж поряд!

Але ніхто не зупинився, навіть Бориско побіг за всіма. А він же слухався нас найбільше. Правда, Бориско оглянувся і гукнув до нас.

— Ходімо до слонів! Подивимося, як вони обливають один одного з хобота.

— Дивина, та й годі! Чого вони всі біжать за тим товстуном? — розвів руками засмучений Павлик.

Мені це було незрозумілим. Авторитету у Гоші серед дітей нема. Вони раз у раз дражнять його «Гіпопотамом». Дражнять, а слухаються. Дивина! Поки я думав про це, Павлик наздогнав дітей і зупинив їх. Але вони все одно намагалися розбігтись.

— Нехай дивляться, що хочуть,—сказав я Павликові.

— А як же план? Для чого я тоді складав його? — пожалкував Павлик.— Без плану ми обов'язково щось пропустимо.

— От і добре. На черговому зборі ти скажеш їм про де, і вони пошкодують, що не дотримувалися плану,— заспокоїв я Павлика.

— Гаразд,— погодився Павлик,— тільки про це краще, щоб ти сказав. Мені незручно.

Я хитнув головою, і ми слухняно рушили за жовтенятами до слоновника.

Та щойно ми підійшли до слонової гірки, оточеної бетонною огорожею, за якою були слони, слонихи і слоненя, як снайпер Вадик сказав нам:

— Шкода, що в зоопарку тільки індійські слони. Африканські в сто разів цікавіші! Вони набагато вищі, і тулуб вкритий шерстю. Слони — нащадки мамонтів.

— Слон з'їдає за день двісті п'ятдесят кілограмів усякої трави з овочами, а випиває двадцять відер води,— додав Гоша.

— Слони можуть плакати,— повідомила нам Світланка,— коли вони потрапляють у неволю, то зовсім не бунтують, а тільки плачуть, як люди, коли їм боляче.

— Коли мені хворий зуб лікували, я ревів, як слон,— сказав Антон,— навіть голосніше. Мені це лікар сказав.

Наші знання про слонів були набагато меншими, ми нічого не могли додати. Те саме сталося і біля клітки з колібрі. Щоправда, тут Павлик устиг випередити дітей і швидко сказав:

— Колібрі зовсім маленька пташка, але дуже смілива і задерикувата. А харчується вона соком квіток, як бджоли.

Останню фразу Павлик сказав даремно.

— Це не так! Ні! — зашуміли жовтенята.— Це раніше так вважали, а потім учені з'ясували, що колібрі дістають із квіток дуже маленьких комах, а здається, ніби вони висмоктують сік.

Павлик розгубився і навіть трохи почервонів. Напевно, він прочитав застарілі дані. Добре, що Антон відвернув увагу дітей.

— Дивіться, який смішний гусак на довгих ногах! — закричав він.— Оце так!

— Це не гусак, а страус,— поправила його Світланка,— і не кричи, тварин налякаєш.

— Цей страус ще молодий, такий, як ти,— сказав Антонові снайпер Вадик,— а коли виросте, то буде вищим за огорожу.

— Страуси теж дуже багато їдять,— сказав Гоша,— вони ковтають навіть те, що не можна. Один страус помер тут, у зоопарку, бо проковтнув цвяха. А в нього в шлунку знайшли потім носову хустинку, п'ять авторучок і залізну гайку.

— Страуси як верблюди,— додав Вадик,— вони теж можуть кілька днів не їсти і не пити.