Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 40

— Не я, а мій чоловік. Він працював у цирку разом з Аделею.

— А тепер він не працює? — запитав я.

— Він уже на пенсії,— пояснила бабуся і, повернувшись на лавку, поринула в спогади.

Вона розповіла нам, як її чоловік вперше виступав з Аделькою на манежі цирку. Лисиця забула всю дресировку. Тільки і робила, що заважала йому. Чоловік бабусі розгубився, а публіці пустунка лисиця сподобалася. Коли вона втекла з іграшковою куркою в зубах, їй довго плескали. Після цього дресирувальник не добивався, щоб лисиця правильно виконувала його накази, а навпаки, став заохочувати її пустощі. Лисиця весь час заважала йому на манежі. І вони мали успіх.

— Бачите, вона і тепер не забула, як розкланюватись,— сказала бабуся і обернулася, щоб подивитися на лисицю. Але в загончику її не було. Бабуся подивилася довкруг і зблідла.

— Ви не хвилюйтесь, ваша Адель куди-небудь сховалася,— поспішив я заспокоїти бабусю,— ми її знайдемо.

Саме в цей час у дворі з'явився Павлик у новому пальті. Почувши, що сталося, він сказав:

— Тільки без паніки. Давайте складемо план пошуку.

— Який план? — накинувся я на нього,— Поки ми його складатимемо, лисиця втече за тридев'ять земель!

Але Павлик уже склав план в умі.

— У нас два завдання,— сказав він,— заспокоїти хазяйку і знайти втікачку.

— Знайдемо лисицю, тоді хазяйка сама заспокоїться,— квапив нас Вадик.

Так, заспокоїти бабусю зараз було неможливо. Вона ходила по майданчику між грибами-парасолями ніби очманіла. Підняла в загончику бант лисиці, піднесла до обличчя і заплакала. Ми кинулися до неї.

— Якщо Адель не знайдеться, я вмру,— сказала старенька трагічним голосом.

Ми навіть злякалися. Хто її знає, раптом так і зробить.

— Ось хто нас врятує,— сказав Гоша і дістав з загончика Кубарика.— Дайте йому понюхати лисячий бант.

Але Гоша не встиг навіть піднести стрічку до морди Кубарика, не те щоб сказати «Пиль!», як цуценя вихопило її з рук Гоші і зі страшенною швидкістю кинулося з двору.

Гоша помчав за Кубариком, і вони обидва зникли за будинком.

— Я не переживу цього,—сказала бабуся і закрила очі.

— Невже вмирає? — зойкнула Оля і сказала бабусі: — Не хвилюйтеся передчасно. Не знайдеться лисиця, тоді і засмучуйтесь.

— Як це не знайдеться! — суворо перебив її Павлик.— Знайдеться ваша Аделька, ось побачите.

Бабуся безнадійно похитала головою.

Ми пішли на пошуки в різні кінці двору. Але тут почули гавкіт Кубарика. Слідом за гавкотом з-поза будинку вискочив сам Кубарик. За Кубариком бігла лисиця Адель, прагнучи відібрати свій бант. А за ними, перевалюючись з боку на бік, викотив змилений Гоша.

— Що я вам казав,— кричав він, захлинаючись від захвату,— зразу взяв правильний слід!

Старенька все ще сиділа із закритими очима.

— Знайшлася ваша лисиця! Ось вона! Дивіться! — заверещали ми їй у вуха.

Старенька відкрила очі, побачила Адель, і по її щоках потекли сльози.

— Розбишака моя дорога, що я тільки через тебе пережила! — обнімаючи лисицю, схлипувала вона.

— Здібний у тебе пес росте,— сказав Павлик Гоші. Він любив когось похвалити при нагоді.