Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 152

Люди не такі витривалі, як бджоли, тому Кійліке дуже захекався і не міг відповісти одразу. Я вирішив прийти йому на допомогу і сказав:

— Кійліке танцює про те, що у Каура в парті є два бутерброди. Один навіть з ковбасою, по два двадцять за кіло.

Тепер я знову трохи пропускаю і продовжу розповідь звідтоді, як Кійліке вже стояв у коридорі під годинником, і я поруч із ним. Бо вчителька англійської мови не мала ніякого уявлення про звички бджіл і вирішила, що ми просто хочемо її подратувати. А в нас і гадки такої не було.

В коридорі панувала цілковита тиша. В газетах пишуть, що це сприяє розумовій діяльності. І таки сприяє, бо ми постояли ще зовсім недовго, як Кійліке схопився за голову і сказав:

— Тепер я знаю, як ми можемо загладити свою провину перед старим Міхкелем! Давай привчимо дідових бджіл літати до вашого саду!!

Довкола нашого дому росте багато яблунь. Мені не шкода було їхнього пилку для бджіл Міхкеля, і я сказав:

— Атож, давай подресируємо їх. Та тільки... хіба ти забув, вчителька П'юкк казала, що це вимагає великого терпіння.

Кійліке сказав, що у нього терпіння вистачить на двох.

— А ще, казала вчителька, потрібен мед.

Кійліке відповів:

— Можна вважати, що мед уже є.

Це була правда, бо після уроків ми пішли в магазин, і Кійліке брязнув на прилавок сімдесят одну копійку— саме стільки, скільки коштує маленька баночка меду.

Тепер у нас було все необхідне.

Коли ми прийшли до мене додому, Кійліке заліз на яблуню і нахилив гілки донизу. А я натрусив яблуневого квіту в миску, де куплений мед був ретельно розведений у кип'яченій воді.

Потому ми однесли миску за паркан садиби Міхкеля, а самі засіли поблизу у вільшанику — почекати, що з того вийде. Ми сиділи там і ділилися думками про бджолине життя-буття.

Кійліке сказав:

— Цікаво, де дідові бджоли досі збирали мед? У нього ж немає яблунь.

Оскільки я, ідучи з мискою, добре дивився під ноги, то відповідь була мені відома:

— Вони літають на кульбаби. Там їх хтозна-скільки!

— Мед із кульбаб, мабуть, такий собі! — сказав Кійліке.— Чи, ти думаєш, як?

Я думав так само. Кожен знає: квіти у кульбаби гіркі.

— А тепер, коли вони натраплять на нашу миску і відчують там аромат квітучих яблунь,— як ти гадаєш: дадуть вони спокій тим кульбабам, так? І почнуть винюхувати: звідки ж цей запах?..

Саме так я і думав.

— Про всяк випадок, піду подивлюся, як у них там справи,— сказав Кійліке.

Через деякий час він повернувся і, облизуючись, мовив, що справи йдуть добре: по вінцях миски вже повзало сім бджіл.

Тоді й у мене пробудився інтерес, і я теж пішов. А після мене — знову Кійліке. А тоді знову Кійліке. А перед цим ми перенесли миску поближче до нашого дому, щоб навернути бджіл у той бік, де їх чекав яблуневий нектар.

Бджіл ставало все більше й більше, і вже можна було вважати, що експеримент удався. Звичайно, це сповнювало нас гордощами.

Я сказав:

— Тепер ми не тільки тимурівці, а ще й наукові експериментатори.

— ...Які не чекають милостей від природи,— додав Кійліке.

Я сказав:

— Я теж заради такого діла не пошкодував би семидесяти однієї копійки.