Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 146
Яан Яанович Раннап
І він нагадав мені той день, коли вчитель математики прийшов на урок геометрії з рушницею під пахвою.
І тут я, звичайно, пригадав і геометричну теорему, і рушницю — вона мала два стволи, калібр 13, фірма «Беккер». Тож коли Кійліке купив три кулі, я вчинив так само, бо на історію ще залишалося сорок копійок, а геометрія — це теж важливо.
Та коли ми почали стріляти, то незабаром з'ясувалося, що, хоч із геометрією все гаразд, пневматична рушниця в цьому тирі не варта й доброго слова. Як ми не цілилися — не загасили жодної свічки. Коли б Кійліке не витяг із кишені рогатки й останні кулі не випустив з неї, то нам не дали б і паперової троянди на дротяній стеблині. А так ми на двох отримали люстерко, на зворотному боці якого намальований ковбой. А на додачу ще й упевненість у тому, що коли промажеш, то винувата не геометрія, а рушниця.
Піонер завжди і скрізь говорить правду, оце ж і я щиро розповів про те, чому ми не відвідали ні башти «Кік-ін-де-Кьок», де є експонати із сивої давнини, ні Історичного музею, де експонати з недавнього минулого. Коли б Кійліке одразу витяг рогатку, у нас би вистачило грошей і на музейні квитки.
Вчитель історії товариш Пугал звинуватив нас у легковажності й марнотратстві, бо він не захотів вислухати, що не було ні легковажності, ні марнотратства. «Людина вчиться, поки живе»,— каже народна мудрість, і це правильно. Коли ми знову знайдемо кам'яну сокиру, то на отриману грошову премію спершу підемо до Історичного музею.
Як я отримав незадовільну оцінку з природознавства
(Домашній твір Агу Сіхвки на тему, задану завучем)
Щоб розповісти усе, як було, я мушу почати з минулої осені. У перший день занять, коли ми зібралися в своєму любому шостому класі, до мене підійшов Юхан Кійліке і сказав:
— Чуєш, Агу, давай сядемо цього року разом за одну парту й будемо дружити.
У п'ятому класі я дружив із Суле. Та влітку він позичив у мене велосипедний насос із шлангочкою, а повернув без шлангочки. Через це в нашій дружбі з'явилася тріщина і дружба розпалася. Проти нової дружби я не мав нічого і сказав:
— Давай. Я згоден.
Тепер я повинен сказати дещо про свій день народження, який був 7 жовтня. Татко подарував мені десять карбованців і сказав, щоб я купив собі, що схочу.
Спочатку я хотів купити волейбольного м'яча, але разом зі мною до магазину культтоварів пішов Юхан Кійліке і порадив купити рибальські снасті. Тоді я купив вудлище спінінга за три карбованці й котушку разом із жилкою — теж за три карбованці. А також дві блешні, що разом коштували п'ятдесят копійок. Кійліке теж купив собі котушку спінінга, для чого позичив у мене два карбованці п'ятдесят копійок. Він пообіцяв повернути борг, коли в нього теж буде день народження.
Після цього Кійліке вирішив, що нам слід піти пошукати свого рибальського щастя. Ми побажали один одному ні пуху ні пера і пішли на річку Ерту.
