Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 148

Після цього ми переставили стрілки годинника на правильний час, роздяглися й полягали спати.

Я сказав:

— Цікаво, чи дочухрає Кійліке аж до самої школи, через усе селище, поки допетрає, в чому річ?

Топп сказав:

— Як закон, дочухрає! О цій порі вранці так само темно, як і вночі.

Я сказав:

— Але ж перед кінотеатром висить годинник, Кійліке може поглянути на нього.

Каур запевнив:

— Ет, пусте! Усі кажуть, що той годинник показує що завгодно, тільки не час.

І Каур мав рацію, бо Кійліке повернувся дуже не скоро. Він сопів, як бичок, і зозла жбурнув свій портфель на підлогу. Але ми того не чули, бо міцно спали.

Читаючи оце, можна подумати, що я відхилився від теми, але я не відхилився. Про все це я мусив розповісти, оскільки це кидає світло на питання, чому я 15 травня затопив піч в інтернаті. Тому що приблизно таким робом, як я оце описав, тривала наша з Кійліке дружба. Інакше кажучи, він намагався при найменшій можливості по-дружньому мене брикнути. А я, в свою чергу,— його.

І ось, коли у травні настали оті спекотні дні і Юхан Кійліке поскаржився: от, мовляв, біда — навіть уночі так жарко, що він спати не може, то я подумав: було б непогано на додачу до цього затопити для Кійліке піч. Коли він заснув, я зачинив вікно і розпалив у печі вогонь. Топка печі знаходиться в коридорі, то сусіди по кімнаті допомагали роздмухати полум'я. За годину піч аж пашіла, і в кімнаті було парко, мов у сауні. Каур пішов подивитися на Кійліке і сказав, що в нього під боком уже ціла калюжа смальцю. А що, могло бути й таке, адже Кійліке — он який товстун!

У ту хвилину я згадав, що в сараї є шматки кам'яного вугілля. Я набрав їх у відро і висипав у піч дві добрих лопати. Та через деякий час, коли я хотів підсипати ще, виявилося, що від страшного жару розплавилися внутрішні дверцята пічки, і таким чином було зіпсоване шкільне майно, яке є нашим спільним багатством.

Наступного дня про цю халепу знала вже вся школа. «Хто сміється, тому не минеться»,— каже народна мудрість. Мені не минулося. На уроці природознавства, точніше — зоології, вчитель П'юкк викликав мене до дошки і цілком серйозно сказав, що зараз будемо повторювати давно пройдений матеріал.

Він запитав:

— Із чого виготовляють дверцята для печей?

Я відповів, що із чавуну.

Він став іще серйознішим і запитав:

— А за якої температури плавиться чавун?

Я не пам'ятав цього, зате Юхан Кійліке пам'ятав і написав у повітрі: «1100 градусів».

— Так, так,— мовив учитель.— І це ти знаєш! Тепер у мене ще таке запитання: яку температуру може дати полум'я кам'яного вугілля?