Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 130

Мене ця точка зору дуже здивувала. Я сказав:

— У наш час із гвинтівкою в бій краще не потикатися. Тут потрібен принаймні автомат.

Топп сказав:

— У наш час гвинтівка годиться хіба що для полювання на ведмедів. У боях і військових операціях головна зброя тепер — танк.

А Кійліке:

— Мабуть, Кібуваск газет не читає. Як на мене, то замість гвинтівки треба було назвати ракету.— І він почав нам пояснювати, чого можна накоїти лише однією ракетою.

Саме в цей момент у виступі голови ради дружини Кібуваска утворилася пауза, бо він впустив додолу папірець, а з голови не вміє говорити. Тому старша піонервожата почула балачку Кійліке. Вона підійшла до нас поза спинами і зробила зауваження.

Тут я пропускаю, як на нас шипіла голова ради загону Сільві Куллеркупп, що теж заважало урочистій обстановці, але на це чомусь ніхто не звернув уваги. Я продовжую від того, як ми вже були в класі й брали особисті зобов'язання на новий навчальний рік.

Я сказав:

— Піонер не боїться труднощів. Я зобов'язуюся навчатися так, як тільки можливо — лише на добре і задовільно.

Кійліке сказав:

— Я зобов'язуюся досягти в математиці ще більших висот, ніж торік.

А Каур:

— Ми разом з Топпом поліпшимо успішність на 10 відсотків.

Сільві Куллеркупп усе це записала. Але замість того, щоб похвалити нас, вона скривилася і, пригадавши зауваження під час радіолінійки та мінуси, які поставили нашому загонові, почала сікатися:

— Що означає: «як тільки можливо»? — це вона до мене.— Добре навчатися — завжди можливо. А щодо висот у математиці,— звернулася вона до Кійліке,— то минулого року ти сягнув аж далі нікуди: ледве двійку для загону не заробив!

Наостанок вона сказала, що усіх нас, разом із Топпом, треба зобов'язати жити за розпорядком.

Оце нарешті я підійшов до того, з чого слід було почати одразу. Сільві Куллеркупп така, що під її дудку всі скачуть. На цих же зборах склали нам розпорядок уже на вечір того самого дня.

«Хто хвилину не цінує — той життя своє марнує»,—

сказала Сільві, а потім ще й написала це на дошці. Коли ж ми засумнівалися, чи вдасться нам дотримувати розпорядку, адже справа ця для нас незвична, — Сільві додала:

«Коли друга плече відчуваєш ти поруч, То і скелю гранітну зітреш ти на порох».

Цим вона, ясна річ, хотіла сказати, що я повинен допомагати Кійліке, і навпаки. Коли ми нарешті вийшли із зборів на волю, було вже пів на третю.

— Отакої! — сказав Кійліке.— Через п'ятнадцять хвилин я вже повинен засісти за підручник з англійської, а я ще на вулиці біля школи. Мотоцикла в мене, на жаль, немає, та й таксі не видно. От і дотримуйсь тут розпорядку дня!

Я не дав йому занепасти духом. Кажу:

— Ця Куллеркуппша помилилася відносно плеча друга. В такій ситуації тобі потрібніші ноги друга. Коли хтось веде або, як кажуть спортсмени, диктує темп, можна встигнути й без мотоцикла.

І я кинувся бігти, надихаючи своїм прикладом Кійліке, котрий через зайву вагу не дуже вдатний бігати.