Читать «Подорож на Пуп Землі (Т. 1)» онлайн - страница 5

А до того ще Ян, отой чувак, який через вісім з половиною місяців попреться за мною на край світу і зажене наш джип у дюни по дорозі до Сантьяго, написав мені про зорі над островом Пасхи, і я подумав… Стоп! Бачу, ви вже геть заплуталися. О’кей, давайте тоді про все по черзі.

* * *

Насправді першим дзвіночком, що провістив майбутню велику подорож, став один маловідомий епізод з мого дитинства, якому спочатку ніхто (і я в тому числі) не надав жодного значення (через що частина писаних нижче подій записана зі спогадів Еда).

Отож, літо 1992-го (а може, 1993-го, я ще малий був, не пам’ятаю), Рівне, Україна

У дитинстві я був незвичайною дитиною. І не вундеркіндом, і не надзвичайною, а просто незвичайною. У ті часи, пригадую, всі інші дітлахи, мої ровесники, мріяли стати шоферами бензовозів або пожежниками. Рідше - лікарями чи артистами. То вже потім стало відомо, що у шоферів руки постійно смердять мастилом і діти на сусіда схожі, а пожежники завжди п’яні й отримують триста гривень зарплатні. Я про таке ніколи не мріяв, бо, кажу ж, був незвичайною дитиною і знав, що коли виросту, не стану ні пожежником, ні шофером, ні лікарем, ні льотчиком, ні якою іншою мацапурою. Я знав, що подорожуватиму. Саме у цьому й проявлялася моя незвичайність.

Довідався я про це одного липневого ранку, коли зненацька відчув усіма фібрами своєї юної, але вже неспокійної душі, що в мені живе необмежений потяг до мандрів та неабиякі бурлацькі здібності. Певна річ, причиною того стало чергове пригодницьке чтиво, яке я надибав у великій батьковій бібліотеці. Книга була старою й потертою (будьте певні, справжні пригодницькі книги мають бути тільки такими) і розповідала про славетного норвезького полярника Фрітьофа Нансена, який свого часу здійснив подорож до Північного полюса, пробувши в льодах Арктики повних три роки. До самого полюса Нансен так і не дійшов, зате наблизився до нього ближче за всіх попередників, заразом довівши, що завдяки сталевій витримці, вірі у свої сили та самоорганізації людина може вижити навіть у найскрутніших обставинах. Називалася книга «Що з тебе виросте, Фрітьофе?», через що вона подобалася мені ще більше.

Слідом за нею понеслась «полярна» ера мого дитинства. Одну за одною я відкопував запаморочливі історії про немислимі та відчайдушні мандрівки Роберта Пірі [6], Умберто Нобіле [7], Роберта Скотта [8], Фредеріка Йохансена [9] та Руала Амундсена [10]. Дізнавшись про підкорення крайніх точок планети, кілька днів без передиху я плював з балкона на голови перехожих, бідкаючись через те, що народився на півтора століття пізніше, чим було потрібно. Я просто не міг змиритися з тим цинічним фактом, що обидва полюси, як Північний, так і Південний, уже давно підкорені, і я не зможу поплисти й підкорити їх сам, як це зробили Руал Амундсен та Роберт Пірі, послідовники Фрітьофа Нансена. Ще донедавна такі яскраві барви навколишнього світу зблякли, а життя, здавалося, на віки вічні втратило сенс. Аби хоч якось пом’якшити гіркоту від того пекельного розчарування, я взявся майструвати з картону та дерева модель корабля «Фрам», на якому Нансен вирушав на підкорення Північного Льодовитого океану.