Читать «Подорож на Пуп Землі (Т. 1)» онлайн - страница 3

- То що, розвертаємось і їдемо назад?

- Ага. Ставай коло скель за машиною, дивитимешся, щоб я не пообтирав боками стіни ущелини, коли здаватиму назад. Гукнеш, коли стане достатньо місця для розвороту, - водій кинув останній неспокійний погляд на дюни, любляче постукав по даху «Chevrolet» і забрався в кабіну.

- О’кей, - слухняно відповів «штурман» і відступив на край крихких вапнякових скель позаду авто. За мить гуркіт мотора знову шугнув у небо над пустелею, передні колеса на повну вигнулись ліворуч, і джип посунувся назад.

- Давай! Давай ще! Не бійся! - кричав молодший з чоловіків, махаючи руками на себе. - Візьми трохи праворуч! Прекрасно! Здавай, здавай назад!

Пікап пропхався задом чотири чи п’ять метрів, коли височенні стіни долини трохи розступилися, відкривши достатньо місця для маневру.

- А тепер розвертайся!

«Chevrolet» мертво застиг у півтемряві. Двигун кілька разів зривався на рик, збільшуючи оберти, неначе спортивний болід перед стартом, однак колеса лишалися нерухомими. Чоловік, який показував дорогу, подумав, що його компаньйон не розчув останніх слів, тому прокричав гучніше:

- Чувак, тут достатньо місця! Можеш розверта…

Але замість того, щоб розвернутися і поїхати назад, джип, вискнувши гальмами, почав розганятись. За мить він на повній швидкості понісся вперед - прямісінько у роззявлену пащеку дюн…

Здіймаючи стовпи куряви, ревучи, неначе реактивний винищувач на зльоті, «Chevrolet» здужав проскочити метрів сорок, перш ніж пустеля оговталася і зупинила нахабу. Цього разу пікап пірнув, наче плавець у воду. Днище з глухим «ш-ш-шурх!» лягло на пісок, колеса під розпачливе завивання двигуна заривались глибше та глибше, не знаходячи опори. Молодший з мандрівників, роззявивши рот від здивування, умлів коло скель і отетеріло дивився вслід машині. Він просто не міг осягнути того, що сталося.

Між тим чоловік за кермом продовжував відчайдушно тиснути на педаль газу. Тонни пилу і пустельного пороху заслали посутеніле небо. Скелі тремтіли, ніби корпус стотонної турбіни, відлунюючи передсмертний рик потужного трилітрового двигуна. Та марно. «Chevrolet» остаточно й безповоротно закопався у пісок і сидів, перелякано блимаючи фарами, неначе танк у засаді. Зрештою, водій капітулював, вимкнув мотор і вибрався із джипа. Спересердя він копнув ногою пісок і відчайдушно закричав:

- Man, I’m stupid! [2]

- WHAT THE FUCK WAS THAT?!! [3] - прогарчав його товариш, відчайдушно трясучи руками над головою.

- I thought we could have made it… [4]

- Як?! Як ти міг таке подумати навіть не обстеживши шлях попереду?!!

- Man, I’m stupid! - і, спираючись спиною на дверцята авто, старший чоловік важко з’їхав на пісок.

Розпачливі слова слабко відлунювали від шкарубких скель, моторошним потойбічним шепотом повертаючись до двох невдах, загублених посеред одного з найсухіших місць на планеті. А потім пустелю скував важкий пласт утробної тиші. На заході за дюнами зникали останні відблиски денного світла. Зі сходу від скель повільно повзла непроглядима темрява. Повітря скидалося на розігрітий сонцем пластилін. Неймовірно яскраві цятки зірок безгучно вмикалися на небесах, які давно забули, що таке хмари. І все це - в суцільній, в’язкій, непроникній безмовності. Здавалося, можна почути як скрипить пісок, що осідає з повітря на дюни.