Читать «Подорож на Пуп Землі (Т. 1)» онлайн - страница 19

Довгенько я отак сидів і думи думав. Дуже довго. Поки врешті-решт не виміркував, як писала одна хоробра англійка, to return to a simpler day - повернутися до простіших днів, аби спізнати смак справжньої подорожі, максимально наблизившись до умов, в яких мандрували великі дослідники минулих століть, і сповна відчути велич та гідність сучасного світу. Я вирішив летіти не напряму в Сантьяго-де-Чилі, а в яку-небудь іншу південноамериканську країну, звідки потім пробиватися до чилійської столиці. Ян, зрозуміло, повністю підтримав таку ідею.

Спершу маршрут мав дещо інший вигляд: Перу - Болівія (через озеро Тітікака) - Чилі. Згідно з попереднім планом, ми з Яном мали б прилетіти в Ліму, столицю Перу, потинятися колишньою Імперією Інків, пробратися в Болівію, звідти спуститися на південний захід у Чилі. Втім, щось у цьому плані мені відразу не полюбилося.

* * *

Середина лютого 2009-го, Київ, Україна. Чотири місяці до початку подорожі

Багато хто відмовляв мене від поїздки. Мовляв, схаменися, хлопче, одумайся, на дворі як-не-як економічна криза, у людей скоро їсти не буде за що купити, а ти оце, скотина така, на острів Пасхи зібрався!

Грошей таки справді не було. На мій рахунок у банку потроху капали відсотки від продажу моїх книжок про 3D-моделювання. На превеликий жаль, відсотки саме капали, а не текли, точніше сказати - скрапували дрібними краплинками. В принципі, на прожиття мені вистачало, але не більше. Скажімо, про поїздку до Перу не варто було й думати.

Тож мені конче потрібні були гроші. Спочатку хоча б на квитки. Купівля білетів завжди поставала переді мною якимось особливим ритуалом, щось на кшталт спалення мостів для відступу або ж просування власної голови у зашморг майбутньої подорожі. Тому протягом перших зимових місяців я гарячково хапався за будь-яку роботу. Чіплявся за все, що тільки потрапляло під руки. Зі скрипом зубовним повернувся до ненависного мені програмування, знову почав писати оглядові статті в технічні журнали, брався за проектування систем опалення офісів та житлових котеджів. Словом, не гребував нічим. Та що там казати, я готовий був скубти й сапати травичку на газонах заміських палаців наших товстомордих депутатів, аби тільки назбирати необхідну для авантюри суму.

На побутовому рівні переключився у режим екстремальної економії, відпрацьований мною ще в студентські роки (триразове харчування - понеділок, середа, п’ятниця і таке інше). Жив життям істинного спартанця: ніякого пива по п’ятницях, дискотек по суботах та більярда по неділях. Годувався переважно у фастфудах, зранку їв лише чай (по святах - кефір), увечері жував макарони, подумки додаючи до них масло і трохи тертого сиру. Дешеві магазинні пельмені ночами приходили до мене в кошмарах, кричали, буянили і лупцювали мене бейсбольними битками…

Режим екстремальної економії тривав майже два місяці, поки нарешті не настав той день, коли я назбирав невелику, але достатню суму для того, щоби оплатити авіапереліт до Перу. На своєму улюбленому пошуковому сервері «Momondo» відшукав рейс «Мадрид - Перу - Мадрид» усього за 500 євро! Погодьтесь, сума мізерна як для тринадцятигодинного трансатлантичного перельоту. Я миттю переказав Янові необхідну суму в Швецію, після чого мій товариш без зволікань оплатив квитки (українськими кредитками, на жаль, не можна розплачуватися за послуги чи товари на переважній більшості європейських Інтернет-сайтів).