Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.3» онлайн - страница 269

Як луна минулого звучить сьогодні заява прокурора (документ 2) про початок розслідувань у справі «масових злочинів, вчинених зі шкодою для польських громадян — мешканців східних земель у 1939–1956 роках». Проблема має два аспекти — правовий і моральний. Перший дещо заплутаний, оскільки польська держава припинила існування у 1939 році і різанина поляків відбувалася на території іншої держави, яка не підлягала польській юрисдикції. Можна було б пояснювати, що коли на чужині був уряд, то формально існувала і держава, проте суть у тому, що ця держава окупувала землі силою, тобто беззаконно. Стосовно Східної Галичини Рада Послів легалізувала сваволю постфактум на 25 років, але за умови відкриття українського університету і надання йому автономії. Польща не виконала жодної з цих умов і надалі залишалась тільки окупантом.

Подібний вигляд має справа і з моральної точки зору. Поляків в Україну ніхто не просив, заштовхнули себе силою. Якби вони поводились пристойно, то ніхто б їх не чіпав. Бо ж вони мали в уряді Петлюри двох міністрів. Але коли польське населення, що становить на Волині «аж» 6–7 %, спробувало домінувати над 80 % українців, навіть не вагаючись, співпрацювати з рештою окупантів, то ситуація мусила закінчитися різаниною. Вину за це несе польський уряд, який наказував «стояти на сторожі польськості» української землі.

У випадку Закерзоння мету визначено чітко: псувати життя, бити, грабувати, палити — вивести дух автохтонів, котрих ненавиділи більше, ніж німців, які відібрали незалежність. Сповнені життя села у Бещадах перетворено на безкрайній ліс, з яким невідомо що робити: туризм не можна розпочати без персоналу, вирубування — без робітників, а до життя на відлюдді немає бажаючих. Хто спробував — утікав. З дотацією на заселення.

1 березня 1994 року польське телебачення показало жахливу картину останків польського населення, після ексгумації в селі Острувек на Волині (Любомльського району). Чи автори знають, скільки таких фільмів можна зняти у бещадських пущах, над Бугом, над Сяном, по всьому Закерзонню? Охочих просимо. Адреси — тут, у розділі «Документи». Тисячі жертв, звалених у ями «як-небудь», лежать на місці злочину, ніхто їх не вивозив, не ексгумував.

Ексгумація і зйомки фільму велися за згоди української влади. А як би це було у Польщі? Наразі знаємо, що тут бояться навіть таблиці з прізвищами вбитих жертв (документ 49).

Фільм з України не дав відповіді на питання: за що поляки полягли? Творці про це промовчали. Бо відповідь могла бути одна — недоречна, але правдива — за польськість чужої землі. А таке зізнання навіть сьогодні не є простою справою. Терпка правда Т. А. Ольшанського (документ 88) обурила провідних польських україністів.

Перевернемо питання: за що полягли українці Закерзоння? Старі люди, жінки, діти — 65 лише в самих Верховинах? За що викинули з родинного дому недобиті рештки, прирікши їх на національне знищення? За що польські комуністи поставили катам пам'ятники?