Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.3» онлайн - страница 267

У процесі самої акції «Вісла» їй не надавали пропагандистського розголосу. Інформація у пресі була швидше обмежена — трохи про бої з УПА, трохи про прибуття в Ольштинське переселенців з «Жешівщизни» або і з центральної Польщі. Темою дня тоді була так звана битва за торгівлю. Лише у 1956 році в пропаганді почали використовувати тему боротьби з УПА, подаючи акцію «Вісла» як відповідь на смерть генерала Сверчевського і вираження слушного гніву польського народу. Наскільки це було пов'язане з приходом до влади у керівництві ПОРП шовіністичної фракції та ідеології, які з часом дістали заслужену назву ендокомуни, не можу оцінити, але думаю, що ретельніший аналіз залежності пропагандистської політики стосовно національних меншин (крім євреїв, бо це окреме питання) від боротьби за владу в ЦК був би дуже повчальним.

Наслідки акції «Вісла» були страшними. Як той, безпосередній, значною мірою неминучий, бо ліквідація УПА могла бути лише менш кривавою, але не безкровною, так і цей, опосередкований, — 150 тисяч вигнанців, знищення соціальних зв'язків української спільноти Польщі. Відбудовані заново, вони не повернулись до попередньої форми і не досягли стану, до якого привела б їх природна еволюція за минуле 40-річчя. Українці в Польщі стали розпорошеною діаспорою, позбавленою опори на те, що для кожного народу є найважливішим, — малу батьківщину, родинну землю, а також, хоча це вже інша тема, — велику Батьківщину, бо радянська Україна нічого для них не робить. Усе ще українці в Польщі живуть життям не то емігрантів, не то біженців, досить несміливо — хоча останнім часом усе сміливіше і недовірливіше, — заявляючи полякам про своє існування. Травма тих років дуже глибока, а безглуздя — чи теж продумана антиукраїнська пропаганда — продовжує підтримувати та підкріплювати недовіру до Польщі й поляків.