Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.3» онлайн - страница 20

Якщо поляки ненавиділи українців більше, ніж німців (див., наприклад, док. 10), то брехлива література лише доливала олії до вогню в такій мірі, що звернення до читача зі словами правди ставало неможливим. Можна було лише збагачувати фальшування. Звідси виникали такі дива, які ганьбили самих авторів, як, наприклад, книжка А. Щесняка і Б.Шоти під назвою «,Дорога в нікуди», яка означає, що «в нікуди» нібито вела боротьба за свободу. Цю тезу заперечує текст, тому таке мислення є недоречним. Але якби автори згідно з правдою дали назву «Дорога до свободи», то викликали б загальне обурення, бо суспільство, виховане на брехливій літературі, приймає брехню за добру монету. Бо ж усі так пишуть…

Цікавим прикладом є тут праця доцента Ришарда Тожецького з Інституту історії ПАН. Це провідний знавець польсько-українських відносин міжвоєнного і воєнного періоду, має багатий науковий доробок і серед українознавців вважається експертом. Розшукуючи матеріали для докторської роботи на тему «Українське питання у політиці III Рейху (1933–1945)», що була опублікована у 1972 році, він оглянув крайові і закордонні архіви, головним чином німецькі, звертався до відомих діячів й істориків ОУН, які перебувають в еміграції, що дало йому можливість глибоко вивчити тему і розкрити такі деталі, на які не спромігся жоден історик. Завдяки цьому книгу шукали у США та Канаді навіть тоді, коли її наклад вже було вичерпано.

І все-таки автор не вийшов за межі шаблону, створеного для української проблематики. Навпаки, він його продовжував будувати. Тобто показував, що найгіршим ворогом були українські націоналісти, які хотіли збудувати українську державу (чому таке прагнення було злом — не пояснює), «вели криваву боротьбу з комуністами, які захищали інтереси України» (sic! див. с. 349). Нігілістичні бої УПА потягли за собою численні українські жертви, «гекатомби жертв цивільного населення, війська і міліції в СРСР, Польщі й Чехословаччині» (с. 330), УПА «стала синонімом знищення, вогню і вбивств» (с. 346), тоді як польські підрозділи, а особливо «Рися» з БХ проводили тільки акції у відповідь (с. 300). Націоналісти, «заохочені гітлерівцями до боротьби з СРСР (!), заплатили за це не тільки знищенням власних сил, але й здобутків українського народу, жертвами народу, в ім'я якого нібито присвятили себе і воювали». Насправді «більше думали про задоволення власних політичних амбіцій, ніж про країну» (с. 331–332). «І це саме комуністи наново створили умови для розквіту матеріальної і духовної культури українського народу» (с. 350). І так далі.