Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.3» онлайн - страница 18

Цей висновок, напевно, викличе обурення «кресовиків», але після короткого аналізу швидко втратить ознаки сенсації. Про вбивства тисяч українців на Закерзонні в Польщі ніхто не говорить. Лише часом якийсь автор зазначає, що тут чи там побито трохи українців, але тільки в рамках відповіді. Після війни преса повідомляла «аж» про один процес цього роду, який стосувався загибелі села Верховина, але з повідомлень преси ніхто не догадався, що знищено українське село. Певні застереження дає лише згадка одного з обвинувачених, що акцію здійснила «спеціальна» команда НСЗ, створена для… знищення євреїв та українців. Але ж єврейських сіл не було. Як бачимо, «діяльності» батальйону БХ під командуванням «Рися»-Басая, який називали також «спеціальним», вже було недостатньо. Мався на увазі такий, що спеціалізується на вбивствах українців.

Лише українські джерела розкривають закерзонську дійсність, у якій важко було знайти село без жертв. В одних селах гинуло кілька або кільканадцять осіб, в інших — десятки і сотні, а в Теплицях Перемишльського повіту — понад тисячу. Отже, якщо віднімемо від українського рахунку штучне обтяження такими формулюваннями, як: За співпрацю з радянськими партизанами німці разом з українською поліцією вбили…; Українська поліція з участю німців убила…; У селі Малин, на території гміни, де проживали поляки і чехи, за допомогу радянським партизанам (Ковпак) через донос українських націоналістів німці спалили живими у тамтешній церкві 603 особи (насправді німці з поляками спалили чехів і українців — див. документ 3), то будуть усі підстави вважати, що кількість українських жертв на Закерзонні дорівнювала кількості поляків, убитих на Волині.

Ось тільки питання: хто і за що загинув? Отже, за колонізацію української землі на Волині гинули поляки, а на Закерзонні — українці. Всюди за польську колонізацію. Але ніколи не було спроби колонізації польської землі українським населенням — і в одвічних польсько-українських конфліктах це було принциповою відмінністю, яка давала відповідь на питання: хто винен? У польській публіцистиці зустрічаємо твердження, що винними є дві сторони, тільки ніхто не уточнює, у чому полягає вина українців. Бо важко звинувачувати народ за те, що повстає проти своїх гнобителів.

На увагу заслуговує одна деталь. При описі вбивства поляків на Волині та в Галичині ніхто не згадує про те, що українці грабували поляків. На Закерзонні грабунок був невід'ємним атрибутом кожного вбивства. Про польські вбивства і грабунки радянські переселенські комісії доповідали Хрущову (док. 80), доповідали прем'єрові Польщі (док. 77) і просили приборкати злочинний елемент. І якщо на грабунок вирушали цілі села на 600 фурах (словами: шістсот! Див. док. 84), то виникає враження, що маємо перед собою страшне явище: абсолютну дегенерацію суспільства на цьому терені.