Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 103

Але попри те, на українському боці завжди були люди, які йшли на співпрацю з поляками на політичному рівні, бо вважали її необхідною з огляду на московську небезпеку для українців. Усі вони, ці ризиковані українці, ані разу в історії не знайшли на польському боці певного і лояльного партнера. Усі вони переживали гіркий досвід польської необов'язковості, польського крутійства, польської жорстокості і зрештою розчарування щодо своїх намірів і діянь.

* * *

У критичні моменти польської історії, коли вся польська державна споруда хиталась, поляки були дуже «ліберальними» щодо українців, бо намагались їх прихилити гаслами «рівні з рівними» і «за нашу і вашу свободу» до спільної боротьби за порятунок Польщі. Коли ж Польщі як держави не стало, тоді намагались такими самими гаслами схиляти до повстань, революції і т. д.

Коли наставав сприятливий момент для їхньої справи — беззастережно гнобили українців, не враховуючи жодних моральних зобов'язань стосовно них. Для них тільки такі українці були певними, що перевернулись у поляків. Була також у них і певна категорія громадян, які називали себе «gente ruteni, natione poloni», які були великими польськими патріотами, а своє українське походження витягали на світ тоді, коли перед світом треба було показати, що нібито українці підтримують поляків і їхні вимоги.

Уже після повного розпаду Польщі, коли у муках народжувалась конституція в Австрії, на слов'янському конгресі у Празі називали себе «русинами» такі славні ренегати, як граф Дєдушицький, князь Сапєга та інші. Вони робили це, щоб зовсім торпедувати впливи і значення тодішньої справжньої делегації українців на конгресі.

Усі способи налагодження польсько-українських відносин у Галичині вже за часів конституційної Австрії ніколи ні до чого не привели б також через нелояльність і крутійство польського партнера. Ні спроби Лавровського, ні Сембратовича, ні Романчука з так званою новою ерою на політичному польсько-українському горизонті не дали жодного позитивного результату. Навіть тривалі і наполегливі зусилля Олександра Барвінського у цьому напрямку, щоб якось оформити українсько-польський «modus vivendi» за австрійських часів, закінчились таким великим крахом, що Олександр Барвінський став на схилі своїх років найбільш невблаганним противником будь-яких переговорів з поляками на загальнополітичні теми. Де причина цього явища? Там, де була і за часів Люблінської і Брестської унії, де була за часів Зборова, Білої Церкви, Гадяча і т. д. В Австрії поляки були сильнішими за впливами і тому намагалися використовувати українців для своїх цілей через тимчасові пакти, а не укладати з ними тривалі, бо до цього, з польської точки зору, впродовж сотень років українці не були гідними. Словом, польська політична мегаломанія, польська шляхетська традиція віроломства, стародавня польська засада «не з честю, але з користю для здоров'я», єзуїтська «суперкатолицька» політична і релігійна доктрина «мета виправдовує засоби» призвели до того, що нова польська політична еліта не тільки не позбулася цих політичних помилок, а навпаки — вдосконалила їх, пристосувавши до нових часів і нового духу століття.