Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 105

Оскільки ендецько-гієноп'ястівська (під «П'ястом» треба розуміти польську дрібноміщанську партію, яка шукала підтримки серед дрібних селян. Стосовно до інших народів це також шовіністична й імперіалістична партія) кліка не думала виконувати своїх міжнародних зобов'язань щодо Східної Галичини, так само робила і нова державно-політична еліта пілсудчиків («пілсудчиками» називала себе польська правляча еліта у 1926–1939 рр. Частиною цієї групи були давні співпрацівники Пілсудського. Загал творили втікачі з різних політичних таборів і весь аполітичний елемент, ідейно невизначений і навіть без хребта, який у кожній державі орієнтується на тих, хто має на даний момент владу). Як ендеко-п'ястівці не шанували навіть своїх власних постанов про воєводську автономію для трьох галицьких воєводств і про створення українського університету, так само було і за Пілсудського, але тут знову прийшло одно погіршення, а власне: одностороння відмова Польщі у Лізі Націй від виконання договору про захист прав національних меншин.

Доба Пілсудського у Польщі дала нам знамениту пацифікацію, тобто каральні підрозділи військ польських окупантів у 1930 р., які прославились відкритим терором і масовим нищенням українських національних мас і української культури, дала нам закриття і висадження у повітря православних святинь на Холмщині і навіть на Волині, принесла нам війну з українськими метричними відомствами, систематичну колонізацію у набагато небезпечніших розмірах, ніж при ендецько-п'ястівському пануванні, війну з українськими культурними і кооперативними інституціями, політику Корпусу охорони прикордоння (Прикордонних військ Польщі) щодо перетягування цілих сіл із православ'я у католицизм на Волині і взагалі подвійну політику експропріації на всіх українських етнічних територіях, а конкретно: політику цивільної адміністрації і дику погромну політику не призначених для неї чинників військової влади. Одним словом, у Польщі Пілсудського, а особливо у пілсудчиків після його смерті, ожили й унаочнились вікові методи польської політики, яку проводили польська шляхта, магнати і єзуїти. Зрозуміло, що така внутрішня політика не могла зсередини консолідувати Польшу. Навпаки, вона мусила її тільки розкладати, розхитувати і швидко допровадити до стану цілковитого внутрішнього розладу. Війна 1939 р. перервала цей процес разом з існуванням Польщі. Між такими двома сусідами, як Німеччина і СРСР, у таких кордонах і при таких внутрішніх відносинах довго втриматись Польща не могла.

* * *

Двадцятиліття існування відновленої Польщі наочно показало, що для польської політики досвід історії не мав жодного значення, зате в ній дуже високо цінувалась традиція правління давньої шляхетської Польщі. Тепер, коли Польща лежить, знову між поляками знаходяться групи, які намагаються підходити до українців з гаслами і так званими ягеллонськими ідеями про спільні завдання і цілі у справі спільного «визволення». «Рівні з рівними», «За нашу і вашу свободу» — це гасла старі, як Польща, і скомпрометовані поляками протягом віків, але вони їх продовжують використовувати, шукаючи допомоги для власного порятунку. Немає сумніву, що Польща сама ніколи не буде такою силою, щоб витримати натиск зі сходу і заходу, особливо вона не може бути сильною, бо стиснута на своїй етнічній території. Але, власне, у тому і справа, що вона ніколи не думає про етнографічні кордони у випадку відбудови. Їй постійно усміхаються її історичні кордони з часів ягеллонської доби. Отже, зваблюючи українців до допомоги у відбудові втраченої держави, поляки фактично кличуть їх у нове польське ярмо. Інакше виглядала б справа, якби поляки хотіли спільними силами відбудувати Польщу і Україну як окремі держави на їхніх етнічних територіях. Тоді на цю тему з ними можна було б розмовляти поважно. Але справа у тому, що таких поляків нема, так само вони не визнають права на самостійне державне життя ні за білорусами, ні за литовцями. Ягеллонська комбінація «Польща, Литва і Русь» як «триєдина трійця» — це ідеал кожного поляка-мегаломана у житті й політиці, ось страшний хробак, який точить польську психіку і душу.