Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 102

Перейдемо до другої історичної дати, а точніше до 1569 р. Він приніс славну Люблінську унію. У чому вона полягала? З польського боку — ніби на принципі поєднання «рівного з рівним». А насправді це було відкидання будь-якої рівності; якщо йдеться про українців, то українські землі приєднано безпосередньо до польської корони. Багато українських князівств ліквідовано, на місце князів посадили воєвод, а князівські і боярські землі роздавали ненаситній польській шляхті. Литва нібито отримала автономію разом з певною частиною білоруських земель, які увійшли до Литви, але також не надовго. Результат цієї унії був такий, що Польща не могла впоратися з повстаннями литовських та білоруських князів і внутрішньо все більше ослаблювалась, особливо від часу, коли настала виборність королів, а за нею — після кожних наступних виборів нездорове розширення і зміцнення магнатських і шляхетських привілеїв, які збільшувались перед виборами кожного кандидата у королі. Польща хотіла рятуватись ще однією «унією» у 1596 р., тим разом церковною у Бресті. Ця «унія» принесла ще більший внутрішній розлад і в кінці цілковиту декомпозицію Польської Держави й дала українцям таку силу, як козаччина.

Усі умови, які Польща укладала і підписувала з козаками, постійно порушувались. Польща їх зривала тому, що серед польської шляхти і магнатів панували погляд і переконання про моральне право на порушення умов з козаками, бо вони нібито не були гідними партнерами, вони були чимось нижчим і гіршим від польської шляхти. А умови треба укладати і їх треба дотримуватись тільки тоді, коли партнер з усякого погляду рівний польській шляхті. Отже, шляхта могла укладати умови зі своїми власними королями (pacta conventa), з чужими володарями, але не з «селянством», за яке вважали козаків. В історії польсько-козацьких відносин доходило до такого страшного напруження і трагічного шалу ненависті, що магнат Чарнецький не завагався знищити могилу Богдана Хмельницького і цілком ліквідувати його останки. А автор Гадяцького договору з Польщею гетьман Іван Виговський, який порвав з Москвою і розбив московську армію під Конотопом, дочекався за це від поляків такої плати, що польська солдатня замучила його до смерті. Чому так сталося? А просто тому, що серед тодішнього польського магнатства і шляхти кожного українського впливового політичного діяча, особливо такого, з яким поляки мусили вести переговори, вважали звичайним «бунтівником», якого терпіли доти, доки був сильним, поки його боялись.

Люблінську унію поляки не шанували, особливо щодо українського розділу, незважаючи на те, що в її основу покладено гасло «рівні з рівними», тобто магнати з магнатами. Але для них українські магнати і князі були менш вартісним елементом, бо належали до православних. Одним словом, завжди знаходились «моральні» пояснення, які виправдовували шляхетське віроломство і недотримання слова, даного українцям. Таким чином, віками зростала величезна ненависть між двома народами через польську необов'язковість. Крім цього, ненависть розвивалася до якихось апокаліптичних розмірів ще з приводу унійної діяльності, яку поляки проводили вогнем і мечем серед українського населення.