Читать «Постріл» онлайн - страница 62

Потім крізь дахове вікно Миша спустився на горище.

Вітьчиної комірчини більше не існувало. Хистку споруду було поруйновано, на її місці валялися дошки з іржавими погнутими цвяхами, обідрані листи фанери, драний матрац.

Зараз, коли він був тут сам, Миша відчув горище таким, яким відчував його в дитинстві, — таємничим, загадковим, відокремленим од усього будинку. Глуху тишу порушували деякі звуки вулиці й двора, туркотіння голубів, царапання їхніх пазурів об бляху, і ніби літали невидимі птахи, їхні крила тріпотіли в кутках і щілинах горища.

Він навіть не почув, а відчув когось за своєю спиною й оглянувся: біля дахового вікна стояв Шаринець.

Деякий час вони мовчки розглядали один одного.

— Ти чого тут? — першим спитав Миша.

— А ти чого?

— Антену перевіряю, — відказав Миша.

Він опинився у пастці: горищні двері замкнуто, а на дах Шаринець перетинав дорогу. Впоратися Шаринцем йому не важко — нікчема! Однак він, можливо, озброєний. Що в нього: револьвер чи ніж?

— Антену? — перепитав Шаринець, ледь вимовляючи це слово. — Дріт, чи що? — він кинув у бік даху.

— Еге ж, він, — спокійно відказав Миша, наближаючись до вікна й виглядаючи на дах. — Провисає, доводиться підтягувати.

Тепер він стояв біля Шаринця, готовий запобігти будь-який його рух. Думки працювали чітко й ясно. Револьвер страшний на відстані, а коли стоїш упритул, він не встигне його вихопити.

Однак жодних ворожих намірів Шаринець не виявляв. Кинув на зруйновану Вітьчину комірку, зловтішно посміхнувся:

— Тепер не викрутиться, бандюга! З фінкою на тебе кидався, пам'ятаєш?

— Пам'ятаю, — відповів Миша й, підтягнувшись, усівся в отворі вікна.

Один рух — і він на даху. Головне — вибратися на дах.

— Чого ж ви не вкоротили його? — запитав Шаринець.

— Хіба ми міліція? — відказав Миша, перекинув ноги на дах, підвівся й підійшов до антени.

Шаринець піднявся за ним.

— Ми не міліція, — повторив Миша, відтягуючи жердину.

Він почувався в безпеці, стоїть на виду вікон сусіднього корпусу. Втім у Шаринця, мабуть, немає ворожих намірів.

— Комсомольці, штаб у вас, а ви просто так, мимо саду-городу… Проґавили!

— Атож, — погодився Миша, переходячи до другої жердини. — Тепер хлопців затаскають до слідчого.

— А їх за що? Адже вбивав сам Вітька, його одного знайшли на горищі. Фургон спав. А Шнира з Паштетом у цирку були. З тобою були. Адже були?

Добре, що Миша стояв спиною до Шаринця і Шаринець не бачив його реакції: Шаринець відводить можливих Вітьчиних свідків, знає, де вони були.

— Атож, — підтвердив Миша, — вони були зі мною в цирку, а все ж одна компанія з Вітькою… — Він обернувся, повільно ступав по даху, торкаючи антену руками, і вів далі: — І Білка з тієї ж компанії. А де була того вечора — невідомо.

Шаринець спідлоба глянув на нього, Миша відзначив подумки й це: зауваження щодо Білки занепокоїло Шаринця.

— Що ж, по-твоєму: Білка була разом з Вітькою? — запитав Шаринець.

— Сам же знаєш, з його компанії.

— Убивала, виходить, разом? Дівчинка?

— Хіба я кажу, що вбивала? Я кажу: хлопців по слідчих затаскають. А щодо Білки я взагалі хотів з тобою поговорити.