Читать «Постріл» онлайн - страница 60

— Нікому не говорив. Я сам не знав, що вони підуть. Мене покликали з двору, сказали: йдемо, залишайся вдома, лягай спати. Я й ліг.

— Гаразд. А вдруге? Ти знав, що твої збираються на дачу?

— Знав.

— Говорив кому-небудь?

— Чого?

— Що твої їдуть на. дачу, говорив кому-небудь?

— Ні…

Андрій раптом осікся, розгублено глянув на Мишу…

Миша це помітив.

— Сказав кому-небудь, згадай! Це дуже важливо.

Андрій знову похнюпився, потім тихо проказав:

— Вітьці сказав.

— Отже, Вітька знав, що твої їдуть на дачу?

— Знав, — прошепотів Андрій.

— Навіщо ти йому сказав?

— Сказав…

— Він питав тебе?

— Ні.

— Навіщо ж ти сказав?

— Вітька нам говорить: поїдемо в неділю на Дорогомиловський цвинтар синичок ловити. А я відповів: не можу я, наші в суботу їдуть на дачу і мені загадали сидіти вдома. Отак він і дізнався про дачу.

— Хто при цьому був?

— Ну, хто… Я, Шнира, Паштет, Білка.

Чорт забирай, все складніше, ніж він гадав!

— Слухай мене уважно, Андрію! Нічого й нікого не бійся. Скажи мені правду: Вітька брав портфель?

Андрій, похнюпившись, мовчав.

— З тебе все доводиться витягувати обценьками.

— Усі кажуть, що вкрав.

— І вбив він?

— Усі кажуть, що вбив.

— А ти як думаєш?

— Я не вірю, — прошепотів Андрій.

Таким чином, Вітька знав, що Зиміни їдуть на дачу, і, певна річ, бачив, як вони йшли в театр. В обох випадках йому було точно відомо, що нікого, крім Андрія, вдома немає.

Серйозний доказ. Багато що міняє.

Невже праві оці таємні «всі», а він неправий?

Може, неприязнь до Навроцького заважає йому бути об'єктивним? Він так повірив у його провину, що не бачить фактів, які викривають Вітьку, не хоче їх бачити, ігнорує. І Фургон недоговорює. Кого він боїться? Шниру? Паштета? Білку? Головний у них, після Вітьки, безумовно, Шнира, права рука отамана. Андрій під його заступництвом, під його впливом. Чи не його боїться Андрій?

Миша провів Фургона на кухню й покликав Шниру. Той, не чекаючи дозволу Кита, скинув фартух, з огидою відкинув ніж і вийшов з Мишею на подвір'я. На відміну од Фургона, Шнира категорично виголосив:

— Ніякого портфеля Вітька не брав, а вже вбивати… Нікого не вбивав.

— Як це ти можеш стверджувати? Ти всі його діла знаєш?

— Знаю.

— Вигороджуєш Вітьку.

— Не вигороджую, а правду кажу.

— Ти ж був зі мною в цирку. Звідки ти знаєш, що в цей час робив Вітька? Коли ми були в цирку, якраз і вбили Зиміна.

— Все одно Вітька не вбивав.

— А буфет у кінотеатрі ви обікрали?

Шнира мовчав.

— Мовчиш?! Не хочеш говорити правду? Чому ж я маю вірити тобі про Вітьку, якщо ти не хочеш говорити правду про буфет?

Не дивлячись на Мишу, Шнира сказав:

— Так, у буфеті ми взяли.

Миша пильно дивився на Шниру. Його визнання значуще. Розуміє, що зараз невигідно брехати: вирішується Вітьчина доля. Цьому хлопчакові можна вірити. Миша повірив.

— Що взяли?

— Тістечка, цукерки, ситро, монпансьє дві банки.

— От бачиш, — сказав Миша. — Якщо Вітька обікрав буфет…

— Не Вітька, а ми всі.

— Без Вітьки ви б цього не зробили. Не зробили б, га?

Шнира знизав плечима, не знав, що відповісти.

— Вітька вчив вас красти, — вів далі Миша. — Він блатний і вас хотів зробити блатняками.