Читать «Постріл» онлайн - страница 88
Анатолий Наумович Рыбаков
— Загалом, так…
— Невже цей любитель букетів — бандит?
— У прямому смислі, може, й не бандит. А загалом — бандит.
— Щось складне як для мене…
— Люди гинуть за метал…
Не дивлячись на Мишу, Елен проказала:
— Знаєш, Мишо, я виходжу заміж.
Завжди всі важливі новини вона повідомляла таким буденним голосом. Зберігаючи цілковите самовладання, Миша відповів:
— Правда? Вітаю! За кого, якщо не секрет?
— За Серьожу, за свого партнера.
— Циркова традиція? — пожартував Миша.
Вона так само намагалася жартувати.
— Ну звичайно… — Вона показала на небо, маючи на думці купол цирку: — Адже він там, нагорі, тримає мене в зубах. Отож дружину триматиме міцно, не зронить.
— У такому разі я за тебе спокійний.
Так вони жартували, як і належить вихованим людям. Миша гідно зустрів крах свого першого кохання. В погляді Елен він уловив навіть розчарування, вона чекала потрясіння. Потрясіння не буде.
Пролунав третій дзвінок.
Ігор і Сергій попрощалися з Мишею і зайшли у вагон. Елен затрималася на площадці і, всміхаючись, помахала Миші. Потім, не чекаючи відправлення поїзда, пішла, може, щоб не заважати іншим заходити у вагон.
Та Миша дочекався відправлення поїзда, той повільно витягувався з-під даху вокзалу і нарешті зник, вихнувши довгим закругленим хвостом.
Миша пригадав той, інший поїзд на станції Бахмач, що віз ешелон туди, де блискотливе плетиво рейок зливалося в одну вузьку смужку, яка вгвинчувалася в горбатий серпанковий горизонт. Перед його очима знову червоноармійці. Матрос Польовий у сірій солдатській шинелі і мускулястий робітник, котрий розбиває важким молотом кайдани, що оплутали земну кулю. До горла підступив клубок…
Та мимовільні сльози не з'явилися. Дитинство скінчилося… Елен — це теж його дитинство, маленька циркачка, котра так вразила колись уяву.
Він вийшов з вокзалу на Каланчевську площу і по М'ясницькій, через центр, поїхав до себе, на Арбат. Іти додому не хотілося, і він пішов на задвір'я. Хлопці грали в волейбол.
Біля корпусу на асфальті сидів Вітька Буров, стрижений під машинку, блідий і схудлий.
— Привіт! — сказав Миша.
— Привіт! — відповів Вітька.
Кінчилася партія, команди помінялися місцями.
— Прийміть нас! — попросив Миша.
— Ставайте! — сказав Генка.
Миша й Вітька Буров перейшли на майданчик і гру поновили.
Примітки
1
Ці та наступні вірші написано в двадцятих роках учнем московської школи імені Лепешинського Яшою Полонським. Загинув на фронті у Велику Вітчизняну війну.
2
СПОН — соціально-правова охорона неповнолітніх.
