Читать «Постріл» онлайн - страница 20

— А як зробимо гроші? — запитав Фургон.

— Хто тобі дозволив ставити такі запитання?

Зляканий Фургон мовчав.

— Хто, питаю, дозволив? Або хто підучив? Підіслав? Хто? Мишка Поляков? Сашка-Фасон? Говори! А то скину з даху. Арци — і в воду кінці!

— Він просто так запитав, — заступився Шнира.

— Заткни пельку! Якщо хтось розпатякає про Крим, голову відірву.

— А чого патякати? — заперечив Шнира. — Думаєш, не знають? Знають.

— Звідки? Хто сказав?

— Та облиш ти! Сам скільки разів казав: Крим… Крим…

— А гарно в Криму? — запитала Білка, щоб не дійшло до сварки.

Її наївну дипломатію підтримав Паштет.

— Питає! Всі в Крим їдуть, якби було погано, не їздили б. Там море навкруг.

— Всесоюзною здравницею називають, — додав Шнира.

Вітька ліг на спину, підставив лице сонцю, замріяно мовив:

— Найкраще місце — Крим. Море, звичайно, тепло всенький рік, хочеш — купайся, хочеш — загорай. Фрукти за безцінь: груші «дюшес», виноград «дамські пальчики», абрикоси — копійка фунт. У Лівадію поїдемо, там палац, цар Миколка жив. Ялта. Головне, мати надійну ксиву, а то знімуть з поїзда як бездоглядних.

— Яку ксиву? — запитав Фургон.

— От дурник, — засміявся Паштет, — ксива — документ, значить.

— Ксива буде така, — сказав Вітька, — екскурсія, ви учні, я за старшого. Печатку поставимо — і порядок.

— А де печатку візьмемо? — знову запитав Фургон.

Вітька підвівся, пильно глянув на Фургона. Шнира знову захистив приятеля:

— Він просто так запитав… Хіба не бачиш, дурник ще, нічого не тямить.

Вітька погрозив Фургону пальцем:

— Багато знати хочеш, патякаєш. Не метушись, за тебе все зроблять.

Він замовк, прислухався: смикали горищні двері. Вітька зробив знак сидіти тихо, спустився на горище, прокрався до дверей, прислухався.

За дверима розмовляли. Вітька впізнав голоси Миші та Генки:

— … Хтось замкнув двері. Кербуд, чи що…

— … Замка нема, замкнено зсередини…

— … Ходімо з двору.

Було чутно, як вони спускалися сходами. Вітька повернувся на дах, ліг на спину:

— Мишка з Гонкою… Пішли геть…

10

Миша і Генка повернулися в двір і підійшли до пожежної драбини.

Миша надів на шию моток дроту, прикріпив до пояса в'язку роликів і почав підніматися по драбині. За ним, з двома жердинами, видирався Генка.

Їхнє сходження перепинила поява у вікні жінки з розпатланим волоссям і банкою в руці.

— Хулігани! Злодюги! — закричала жінка, обертаючись навсібіч і показуючи банку пожильцям. — Півбанки варення зжерли!

Миша зачудовано дивився на неї:

— Не чіпали ми вашого варення.

Чоловік у підтяжках, у другому вікні, докірливо хитав головою:

— Соромно, Мишо, а ще комсомолець. І ти, Генко. Аж ніяк не сподівався.

— Не бачили ми ніякого варення! — закричав Генка.

— Хулігани! Гультяї! — бушувала жінка.

— Яке варення? — поцікавився Миша.

— Ще питає! Полуничне.

— Вибачте, ми не їмо полуничного варення.