Читать «Постріл» онлайн - страница 17
Анатолий Наумович Рыбаков
— Хочеш, щоб тобі подавали?
— А якщо в них кохання?
— Хіба кохання в тому, щоб подавати пальто? Я не відкидаю кохання…
— Спасибі, добродію!
— Але тільки на основі спільної ідеї…
Молодий дзвінкий голос із залу проспівав частівку:
— Генко, про тебе!
На сцену зійшла Зіна Круглова у формі юнгштурма — захисного кольору гімнастерка й спідниця, широкий ремінь, портупея через плече.
— Мужчину називають мужчиною тому, що він мужній.
— Воду називають водою тому, що вона водяниста, — вцюкнув Яшка Полонський.
— Тому, — правила своє Зіна, — якщо хлопець подасть дівчині пальто, в цьому нема нічого принизливого, звичайна ввічливість.
— Жінку називають жінкою тому, що вона жіночна, — затявся Яша.
— Іменно! Чому неодмінно ходити в чоботах, я віддаю перевагу черевикам…
— Танцювати зручніше?
— А хоч би й так! Ми танцюватимемо незалежно від того, дозволяє це Генка чи ні.
На сцені з'явився Юра.
— Я вдячний Яші Полонському за те, що слугував йому за прообраз, дав поживу його багатій фантазії, його блискучій музі, пишаюсь цим. Та ще більше вдячний Генці: він поставив усі крапки над «і». Чого він хоче? Стандарту! Всіх підігнати під один кшталт: однаково одягайтесь, однаково розважайтесь, однаково думайте! А я так не хочу. Хочу бути самим собою. І носитиму бант. Привіт!
— Ми не хочемо стандарту, — заперечив Миша, — але не можна думати тільки про себе — про свій зовнішній вигляд, кар'єру, добробут. Не в тому річ, що ти носиш бант, а в тому, що бант замінив тобі все.
— Він забантувався! — вигукнув Яша.
Руку підніс Саша Панкратов.
— Я хочу сказати про хуліганів. Дехто розмахує фінками.
— Це ти про мене, чи що? — ошкірився Вітька Буров.
— Атож, про тебе. Ти чорно лаєшся. Нецензурні слова говориш.
«Молодець, сміливий хлопчак», — подумав Миша про Сашу Панкратова.
— А ти чув? Чув, як я чорно лаявся? — запитав Вітька.
— Чув, — рішуче відповів Саша.
— Як? Повтори!
— Сам знаєш як. Я тобі наодинці повторю.
— І я чув… І я! — закричали хлопці в залі.
— А ви не слухайте! — огризнувся Вітька.
Зіна Круглова сказала:
— Мало того, що Буров хуліганить сам, він утягує в хуліганство малечу.
— Судити показовим судом! — оголосив Генка.
— А право маєш? — визивно запитав Вітька.
— Маємо. Школа відповідає за наш дім.
— Ой, злякався, — посміхнувся Вітька, вдоволений тим, що опинився в центрі уваги. — А коли ж судитимете?
— Повідомимо, не забудемо, — пообіцяв Миша, — не турбуйся, якось упораємося з тобою. Запам'ятай про всякий випадок. Отже, пропозиції?
— Повести рішучу боротьбу з міщанством, вульгаризмом і обивательщиною, — запропонував Генка.
— Загально. Давай конкретніше! — заперечив Миша.
— Заборонити галстуки, банти, ажурні панчохи, духи.
— А одеколон? — запитав Яша.
— Теж.
— Одеколон не розкіш, а гігієна! — вигукнув хтось із залу.
— Це гасло видумали перукарі-приватники, — відпарирував Генка.
— Хто за пропозицію Генки? — Запитав Миша.
