Читать «Постріл» онлайн - страница 15
Анатолий Наумович Рыбаков
Миша посміхнувся:
— Славка нам не завадить. Славку, скажи, заважатимеш? Дуже тебе прошу. Не втручайся в нашу інтимну розмову. Що, Вітьку, ти мені хочеш сказати?
— Ще раз полізеш не в свою справу — шкодуватимеш! Арци — і в воду кінці!
— І цей грубіян носить ім'я великого письменника! — Миша глузливо похитав головою. — До речі, Вітьку, чому тебе називають Альфонсом Доде? Ти його читав коли-небудь?
Вітька підніс кулак:
— Оце бачив?
Славка намагався стати між ними.
— Облиште, хлопці, припиніть!
— Відійди! А то й тебе вгрію! — закричав Вітька.
— Ти ж обіцяв не втручатися, — Миша відсторонив Славку. — Дай нам спокійно побесідувати. Отож, Вітеньку, візьми до уваги: Альфонс Доде був великий французький письменник. А французи, між іншим, вирізняються ввічливістю.
Вітька підніс до його носа кулак:
— Я тобі покажу ввічливість!
Миша був комсомольський активіст, та він був арбатський, зростав у цьому будинку, знав закони й повадки вулиці. Він схопив Вітьчину руку й вивернув її. Вітька висмикнув руку й кинувся на Мишу. Відповіддю йому були підніжка й цілком кваліфікований удар у підборіддя.
Вітька гепнувся.
— Знову дістанеш!
Вітька не прислухався до цього попередження, підвівся, знову кинувся на Мишу, але між ними вже стояв Славка.
— Хлопці, припиніть зараз же!
Славчине втручання навряд чи подіяло на Вітьку. Але з-за рогу з'явився Валентин Валентинович Навроцький.
— Добрий вечір!
На лаві все ще темніла постать Шаринця.
— У вас знову серйозна розмова! — посміхнувся Навроцький.
— Нічого особливого, — сухо відказав Миша. — Ходімо, Славку!
— На добраніч! — сказав Навроцький.
— Поки що, — відповів Миша, не обертаючись.
Обернувся ввічливий Славка:
— До побачення!
Навроцький провів їх задумливим поглядом, потім спитав Вітьку:
— Усе ще не ладите?
— А тобі яке діло?
— Як грубо, як грубо, — поморщився Навроцький. — Тож слухай, Вітюню: розмовлятимеш так зі мною, зроблю з тебе бефстроганов, затямив?
Це говорив не лощений ділок, а якась зовсім інша людина…
Його чув і Шаринець. Валентин Валентинович Навроцький вимовив свою погрозу досить голосно.
8
У фабричному клубі повно людей, за лаштунками чулася метушня — учасники готувалися до виступу. Незабаром початок, а Славка не прийшов — Миша відзначив це з прикрістю. А Вітька Буров прийшов, Миша відзначив і це… Прийшов, звісно, аби поскандалити, аби зіпсувати вечір.
Завіса розсунулася. Яшка Полонський заграв на роялі марш живої газети — химерна мішанка революційних пісень, вальсів, старовинних романсів і опереточних мелодій.
Під звуки цієї своєрідної, але досить гучної музики стрій живої газети — хлопчики й дівчатка (сорочки й кофточки білі, брюки й спідниці чорні) промарширував по сцені, декламуючи вступ:
