Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 123

Злившись водно, вони завмерли. Тенґо все ще не міг ворухнути тілом, а Фукаері, випрямившись, немов громовідвід, сиділа непорушно на ньому зверху. Розтуливши рота, ледь-ледь ворушила тремтливими губами. Намагалася знайти якісь слова. Здавалось, у такій позі вона чогось очікувала.

Тенґо опанувало глибоке безсилля. Хоча незабаром могло щось статися, він не знав, що саме, й власною волею не міг цього контролювати. Відчуття пропали. Ворушитися він не міг. І тільки прутень, щоправда, не відчуттям, а чимось близьким до ідеї, сповіщав, що Тенґо в лоні Фукаері. Сповіщав, що ерекція повна. «Мабуть, треба скористатися презервативом? — занепокоївся він. — Біда, якщо вона завагітніє». Заміжня подруга щодо цього була надзвичайно строгою. І Тенґо до цього призвичаївся.

Він намагався щосили думати про щось інше, але не зумів. Навколо панував хаос, в якому час, здавалося, спинився. Але ж цього не могло бути. У принципі. Мабуть, час став нерівномірним. Загалом довго протікав з певною швидкістю, а в окремо взятий проміжок, можливо, змінив свій плин. У період такого його локального сповільнення послідовність подій та їхня імовірність не мають жодної вартості.

— Тенґо-кун, — сказала Фукаері. Вона вперше зверталася до нього по імені. — Тенґо-кун, — повторила ще раз, ніби тренувалася вимовляти іноземні слова. «Чого це вона назвала мене по імені?» — здивувався Тенґо. Потім Фукаері, поволі нагнувшись, наблизилася до його обличчя й поцілувала в губи. Напіврозтулені губи розкрилися, і її м'який, з приємним запахом язик проник у його рот, наполегливо шукаючи там закарбований таємничий код — невисловлені слова. Язик Тенґо підсвідомо відповів їй тим же. Так, щойно пробудившись від зимової сплячки й розшукавши по запаху у весняній траві одне одного, жадібно горнуться молоді змії.

Після того Фукаері стиснула ліву руку Тенґо своєю правицею. Міцно, обхопивши всю її своїми пальцями. її маленькі нігті вп'ялися в його долоню. Скінчивши жагучий поцілунок, вона розігнулась і сказала:

— Заплющіть очі.

Тенґо слухняно заплющив обидва ока. І тоді перед ним відкрився дуже глибокий темнуватий простір, який наче доходив до самого центру земної кулі. У цей простір просочувалося світло, схоже на надвечір'я. Приємне, дороге серцю надвечір'я, що настало після довгого-предовгого дня. Було видно, як у цьому світлі плавало безліч дрібних цяток. Можливо, порошинок. Квіткового пилу або чогось іншого. Невдовзі глибокий простір поволі звузився. Світло стало яскравішим, і поступово з напівтемряви проступили навколишні предмети.

І тоді раптом Тенґо незчувся, як опинився в аудиторії початкової школи. В справжній час, у справжньому місці. Справжнім було світло і він, десятирічний підліток. Він справді вдихав тамтешнє повітря, відчував запах лакованої деревини й крейди на ганчірці, якою витирають класну дошку. В аудиторії було тільки їх двоє — він і дівчина. Інших школярів не було видно. Вона цією випадковою нагодою вміло скористалася. А може, давно її очікувала. В усякому разі, простягнувши свою руку, дівчина стискала його ліву руку. її зіниці пильно вдивлялися в його очі.