Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 85
Олесь Бердник
— У студентські літа часто позичав. Бувало, що й не віддавав. Наприклад, Михайло Стельмах якось виручив мене, позичив сто карбованців
і сказав: «Краще позичати, наперед знаючи, що назад не отримаєш. Так приємніше…»
Зараз не позичаю. Слава богу, вистачає.
— Майже не турбуюся. Ніколи.
— Літаю з дитячих літ донині. Впевнений, що наші сновидіння — це реальні події в паралельному світі, куди ми переносимося уві сні. Досліди показують, що можна вивчати ці польоти, їхні закономірності, якщо оволодіти свідомістю в тому стані.
— Кажу собі: радуйся! Навіть саме слово «радість» несе в собі заряд бадьорості й оптимізму…
— Сам собі я завжди ставлю запитання: «Як можна жити в світі, де за кілька тисячоліть неможливо вирізнити хоча б рік, у який не гриміли б війни, не лилася би безневинна кров?»
І сам собі відповідаю: «Неможливо більше терпіти безсоромність і безумство правителів, керівників, вождів, віровчителів, що перетворили прекрасну Планету в пекельний лабіринт жаху й страждань. Людині був подарований дивний, чарівний світ — чисті моря й океани, буйні ліси, водоспади, райські квіти, вільні звірі й птахи. У що ж ми перетворили це все, друзі? Земля стала клоакою жаху в галактичному зоряному саду. Пора отямитися, пробудитися від тисячолітньої сплячки рабства, зрадництва і братовбивства. Створимо нездоланне братерство Духовних Республік, очистимо Землю від сміття століть, відкриємо шляхи до відновлення дружби Людини з Природою. Бунтівливі стихії можна скорити лише любов’ю». Так що ж, юні друзі? Почнемо?.. Хто сміє завадити вам, якщо ви — це МАЙБУТНЄ?!
«Всі ми діти світла…»
Діалог Олеся Бердника з Ричардом Бахом
Від упорядника
Ім’я Ричарда Баха не потребує зайвої реклами. Його добре знають шанувальники фантастики і езотерики, та й усі любителі літератури. Його повісті-притчі «Чайка на ім’я Джонатан Лівінґстон» та «Ілюзії» сколихнули уми і серця в середині 70-х, тоді ж, коли серця і уми українськомовних читачів сколихнув роман-феєрія Олеся Бердника «Зоряний Корсар». Обидва письменники вимріювали Істоту (адже чайка — це лише метафора), котра б здобула найвище, що є у цьому світі, — Свободу. Свободу не лише зовнішню, а й внутрішню, свободу від звичок, догм та повсякденної зашкарублості.