Жив коваль-чарівник у правічнім гаю край дороги,(В цілім світі широкім відомо його ремесло).Доручили кувать йому Слово Полум’яне давнії БогиІ урочий Світанок призначили — вельми таємне число.Дні летять, ніби птахи. І треба кувати це Слово!Тільки люди ж ідуть, замовляють підкови й мечі.Тим царям захотілось для тюремної брами обнову.Тому вкрай необхідні для жінки нові рогачі.І жаліє коваль тих людей, сіє вироби марні у світі,Забуває про Слово Огнисте, заповідане здавна йому.І згасає талант. І лягають на плечі століття.Покривають утомою серце, відпливаючи в тьму.Небо все ще чекає і надіється знову і знову,Лиш умови своєї воно з ковалем не міня —Грізний час недалеко, світ жадає Вогнистого СловаІ урочий Світанок уже осідлав чарівного коня.
Народи мене, Матінко Божа*
Народи мене, Матінко Божа,В Новий Світ народи,Поклади мене в Зорянім Ложі,Щоб не знав я біди.Хай сповиє мене те Мовчання,Що у серці Твоїм,Хай моєю оселею станеТвій надзоряний Дім.У обіймах Твоїх задрімаю,Мов дитя, залюбки,І не треба вже іншого раю —На віки… на віки…А як знову настане тривога,І Земля спалахне —У далеку криваву дорогуТи розбудиш мене.Я пройду крізь ворота тілесні,За похмуру межу.Та Твій образ, Матусю, чудесний,У душі збережу…Лиш одне я молю: у долині,Де страждання завжди, —Не покинь Твого вірного синаСеред лиха й біди.Ти вдихни мені мудрості й сили,Певність в ділі святім,І здолаю я темну могилу,І вернуся в Твій Дім…
Політ без повернення*
Давня казка говорить, що в небі живутьЛегендарні крилаті створіння.Старші птахи дітей споряджають у путьІ дарують летюче уміння.Не сідають на землю казкові птахи,Бо життя їх у вічнім польоті,І ночами і днями долають шляхиПонад грози, і бурі, і сльоти.Гей, далекий політПонад війни, і горе, і терни!Новий світ, дивний світПросить в ниву посіяти зерна!Вічносутнє крилоХай не втомиться понад віками,Путь назад замелоУраганами літ і зірками…Найбуйнішому саду є свій листопад,Є пора зневажать і любити.І найкращий пілот повертає назад,Щоб ізнов у затишку спочити.А тому, хто вирощує крила, немаІз польоту назад повороту,Його кличе удаль Таємниця сама,Яку треба одвічно бороти!
Душі крило*
Скидай ману, вставай зі сну!Горить Зоря і кличе йти…Дивись на схід, стрічай весну,Готові зоряні мости!Дивись за обрій, в далину…Відкрийте слух, відкрийте зір,Зника імла, щеза пітьма…Летять лелеки із-за гір,Зими нема! Зими нема!Весні усміхненій повір…Росте крило — душі крило!І кличе даль, блакить зове…І райдуги перевеслоНад світом іскриться нове…Росте крило… Душі крило!..
