В зачаровану путьПропливають віки, наче тіні.Лише миті живутьУ гарячого серця тремтінні,Лиш вони, лиш вони,Ніби зерна, летять над світами,Із душі глибиниВиростають дітьми і квітками.Вічна мить, дивна мить,Всеосяжна, як це видноколо,Де ряхтить і зоритьТаємниче Уранове поле,О прийди, освятиМого серця болюче горіння,Дай зрости у світи,Де безсмертні розквітнуть пагіння.О душі пелюстки,Між якими таємна зернина,Вас полонять віки,А зернина у землю порине,З того вона вонаВ мить урочу листком затріпоче..Мить ясна, мить рясна —Мого серця надзоряні очі!
3 листопада 1981 р.
* * *
Доленько, де ти? Стиха озвися.*— Я — твоя тінь…Ось піл ногами лежу, подивися,У пилюзі, на постелі терпінь…Доленько люба, хто ти, яка ти?— Я — твоя сила!В ямах темниць, під сокирою катаМіць нагнітила…Доленько тайна, як тебе звати?— Я — твоя мрія…Вийшла колись із Правічної ХатиУ буревії…Доленько рідна! Тебе я приймаю —Любу, убогу…Підем пустелею до Небокраю,В гості до Бога…Сонце палюче, гади лукаві —Все промайне…Ти — моя радість, ти — моя слава,Лише не кидай мене!..
27 листопада 1981 р.
Людина-Всесвіт
Якщо, справді, Всесвіт у Людині,Тоді кожен у собі ховаПростору і часу полонини,Цілої історії дива…Є в мені клітини-хлібороби,Є добро, гріховність і цнота,І в душі страшна пустеля Гобі.Де гасає чорна самота.Десь в задумі мудреці-нейрони,Десь в атаці вірусів юрба,І клітин братерських оборона,Спокій, мир і знову боротьба.А в глибиннім таємничім країВолі славне Товариство є.Кров вирує буйним дивограєм,Струменем в пороги серця б’є.Як усе здола навала сонна.Не змовкає там триножна річ.То — душі моєї оборона,То — моєї України Січ!Так буває: епідемій зграїВріжуть в тіло смерті лемеші;Січ моя свій голос піднімає,Збуджує повстання у душі,І тоді литаврами тривогиВіче серця голос подає,Кобзарі виходять на дороги,Всенародне рушення встає.Геть втікають зайди і нероби,Пісню волі чути на зорі.І в мені радіють хлібороби,І в мені співають Матері.Славен будь, мій Всесвіте блакитний!Побратими, не змикайте віч,Бо твердиня духу непохитна,Доки нерушима Серця Січ!
