Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 119

2 листопада 1980 р.

Підсумок

Мара Вмира. Живе Зове. Лечу — Свічу. Дивись Увись! Святе Росте, Мара Вмира! Плекай Розмай Тих див, Що снив. Дух мрій Посій В ґрунти Мети. Убить Ту мить Надій Не смій!

31 грудня 1980 р.

Звідки?.

Любі читачі!

При зустрічах з вами частенько чуєш запитання: де ви народилися, де вчилися, як стали письменником, чому вибрали ту чи іншу тему, чому пишете се чи те. Хочу відповісти на всі можливі й неможливі запитання одним-единим жартівливим заспівом.

Мене в полі породив Синьоокий Зоре-Див. І Земля, неначе Мати, Стала хлопця колихати… І приснилося мені: Іде легінь на коні — На козацькому коні В малиновім жупані… І побачив козачина, Що в житах якась дитина — Голомозе, голе, босе, У віночку із колосся, У волошковім роздоллі, В українськім диво-полі, В диво-полі, у три-полі, У одвічнім терно-колі… Здивувався той козак: Що за дивний долі знак? Чи відьомська ця дитина Чи із неба — янголина? Погадав не більше миті, Взяв мене у тому житі Та й закутав у жупан… І поїхав я, мов пан, На козацькому коні В запорозькім жупані. Край дороги біля клена Хлопця стріла наречена. Він мене їй подає І словами виграє: — Ось тобі, крім чоловіка, Ще й забава невелика, Подарунок Зоре-дива, Буде доля в нас щаслива! Засміялася дівчина, Що така в них с дитина. Цілувала, милувала, У любистку обмивала… Пересидів я тоді У лелечому гнізді, Доки гралося весілля, Святкували новосілля… І рішили мама й тато Мене людям показати… …Покотились буйні літа Наді мною, понад світом, Над роками, над думками, Над казковими стежками… Все частіше мені сниться, Що лежу я у пшениці, Що я бавлюсь серед жита, Тільки зорями покритий, В диво-полі, у три-полі, У одвічнім терно-колі. Це було чи не було? Часом спогад замело… Чи відьомська я дитина. Чи із Неба — Янголина?!.

1 лютого 1981 р.

Колесо Еклезіаста

Все відносно у широкім світі — Хтось вмира, а хтось на тім живе… Птах конає, риба б’ється в сіті, З них життя зародиться нове… Я в темниці б’ю об мури лоба. За вікном — кохання голубів, Їм мої терзання до хвороби, В’ють собі гніздечко у трубі… Так усе, отак усе довкола, Як казав старий Еклезіаст: Божевільний крутить давнє коло І віками топче той же ряст. Тільки ось питання: а навіщо? То ж неусвідомлений полон! Ворухнись, і марево зловіще Утече, немов дитячий сон. Лиш знайти, знайти чарівне слово, Щоб душі гукнути: пробудись! Крила у собі відчути знову, Ринутися з мороку увись!..