Хтось сказав мені: — Смішний диваче,Твоє серце у пустій турботі.Чом за Україною ти плачеш,…Звідкіля твоя дурна скорбота?Це ж лише історії химери,Для віків то є хвилева піна!Геть проходять планетарні ери, —Що твоя мізерна Україна?!І твоя співуча ніжна мова,І пісні трагічні, елегійні —Лише слід чаклунської підкови,Що згубили коні чародійні!Я сказав: — Можливо, хай так буде,Зрештою — усе на світі тлінне…Тільки що ж мені наповнить груди,Як із серця піде Україна?І яку я пісню заспіваю,І які згадаю я походи,За яким далеким небокраємЯ побачу ще Дніпрові води?І яку в майбутньому дружинаЗаспіва над сином колискову?Чи в очах зажевріє сльозина,Як почує він нерідну мову?Він сказав: — Наївний небораче!Сентименти всі твої даремні:І пісні, і подвиги козачіЗ’їла геть історія недремна!— Час міняє все — моря і сушу,Антлантиди тонуть, виникають,Пропадають і сонця і суші,А тим більше — нації щезають!Це ж тобі не д’явола спокуси,А питання архінаукове:Трусонуть Європу землетруси —Де тоді і Україна й мова?Я сказав: — На Марсі опинюся,Я і там, у кратерах суворих,Матері Небесній помолюся,І побачу знову Чорне Море.Я і в пеклі сотворю Карпати,Спів бандури, тополині віти,Ветху стріху батьківської хати,Кобзаря безсмертні заповіти!І Дніпро до мене засміється,Давню думу заспіва матуся,І козацтво з Січі озоветься,Я воскресну, з пекла вознесуся!Не страшні ні смерті, ані зміни,Бо в душі несу незламну вірність,Бо коріння рідної ВкраїниПроростає в Серця Невимірність!
1974 р.
Блакитна Україна
Пестили мене Предивні Руки,Формувала Мова-дивина,З мелодійних янголиних звуківТкалась пісня Духу чарівна.Наливались силою рамена,Обрій зору ширився і ріс…І толі крилатий Геній в менеУвійшов і до зірок поніс…І душа жахалася дитиннаМерехтіння зірок і планет,Та солодкий був політ орлиний,Безупинний в невідоме лет.Геній мовив: — Ось твоя країна,Поле духу царського твого.Ти — владар безмежності незмінний,Повелитель світу оцього!Хочеш — засяють нові зорі,Забажаєш — згаснуть всі світи!Скажеш Слово — і в пустім просторіМоже казка нова розцвісти…Але є у глибині забутійМіріяди всесвітів д у ш і;То Титани, в Тартарі закуті.Всі вони — твої товариші.Злий Чаклун зіткав для них тенетаЗ їхніх снів, пісень і доброти,Із творінь художників, поетів,Із шукань, і мрій, і марноти…Оточив Чаклун той світ химериПрірвою пітьми і небуття,В світі тім ніхто не знайде дверіУ світи Свободи і Життя…Чи волієш ринутись у морок,Щоб далеким друзям помогти,Щоб розвіять сутінки і горе?!Дух мій мовив: — Я готов іти!Засміявся Геній срібнокрилий:— Лиш такого слова я чекав!Народися в пітьмі, сину милий,Серед гроз, прокльонів і заграв!Дам тобі я Матір-Україну,Дивну Діву темної Землі,То — твоє кохання лебедине.То — твої надії і жалі!Сповни душу мовою Вкраїни,Пий до дна страждання гіркоту,Полюби і творення, й руїнуВсю її — і грішну, і святу!Слізну думу, буряні походи,Шибениці, палі і хрести,Мужність воїв, і дівочу вроду,І безсилля осягнуть мети…Покохай окрадену й закутуОбніми невинну і німу,Поцілуй тисячолітнє путо, —І тоді — тебе я о б н і м у…Ти відчуєш силу і поління.Ти розвієш морок Чаклуна!Над безодню — в зірок мерехтінніВстане доля світу осяйна!Ти зумій з’єднати воєдиноЗло й Добро, і полум’я, і тлінь,Тишу Божу й ревище звірине,І молитву, й грім палахкотінь!Лиш тоді замучена й закутаПереступить прірву небуття,Коли міст ти викуєш із пута,Як Життя сотвориш з Нежиття………………………………………Сталось так! І я пірнув у морок…І минали ери і роки…І шукав я в клекоті і горіЗнаки Благовісної Руки.Тьма ревіла.І шипіли змії.І росли могили у степах.Рокотали кобзи. Гасли мрії.І струпився кров’ю битий шлях.І до прірви знов беззастережноНіс мене жахливий ураган…І ось там — на боці протилежнімЯ побачив світозарний стан…То була вона — Вкраїна-ДіваСеред сяйна, в зорях, у вінці.А довкола — краю вільне дивеМоре трав і квітів пагінці…І її у коло замикалиДуші ясні вірних козаків,Звуки дум, і мрії, і хорали,І кохання тисяч Матерів…Тут, де я, — кривавилися грози,І стогнала змучена земля…І, тамуючи столітні сльози,Я почув глаголи іздаля:— Любий сину! Бачиш — та безодняСповнена терзань і німоти!Прірва та ковтає всі народи,Всі повстання, мрії і мости!Вже пора! А шляху все немає!І його відкриють лише т і,Хто полюбить пекло серед РаюІ Буття у Вічнім Забутті!Суджено це Синові Вкраїни!Я тобі допоможу, іди!Понад світом сонним і тривожнимЧерез прірву небуття гряди!І сяйнула в небі блискавиця,І забута пам’ять вирина…УКРАЇНО — ЗОРЯНА СЕСТРИЦЕ!УКРАЇНО — МАТІНКО ЗЕМНА!Воскресайте, злийтеся докупиПонад перепонами століть!Кості матерів, козацькі трупи,Оживайте, у життя ідіть!Ляжу я над прірвою страшною,Творячи дороги і мости,Від того падіння наді мноюНебувалі спалахнуть світи!Йдіть по серцю,по чолу,по грудях!На тім боці — Заповітний Край!Час останній!Поспішайте, Люди!Нене Україно!Поспішай!
