Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 111

1972 р.

Пророча пісня*

Кобзарю, кобзарю, куди ти прямуєш? — На вольную волю… Кобзарю, кобзарю, хто шлях тобі вкаже? — Вітри в чистім полі… Кобзарю, кобзарю, що в полі шукаєш? — Прадавню могилу… Кобзарю, кобзарю, а хто в тій могилі? — Незміряна сила… Кобзарю, кобзарю, чи сила та встане? — Устане, повстане! Кобзарю, кобзарю, коли те настане? — В уроче світання… Кобзарю, кобзарю, в очах твоїх темно. — А в думці світає… Кобзарю, кобзарю, ти плачеш печально? — А серце співає… Кобзарю, кобзарю, чого воно раде? — Бо впала неволя! Кобзарю, кобзарю, хто мовить про теє? — У полі тополі… Кобзарю, кобзарю, куди йдеш віднині? — По білому світу! Хай волю шанують, хай пісню співають козацькії діти!.. Кобзарю, кобзарю, чи вернешся з поля? — Вернуся, вернуся… Коли, мій кобзарю? — Як встане з могили Прадавня Матуся…

1974 р.

Небесна Січ*

Розкривайте серце, розкривайте Громовицям буряним навстріч, Споряджайте душу, посилайте У останню, небувалу Січ! Хортиця небесна підіймає У похід нечуваний полки, До порогів духу поспішають, Чуючи литаври, козаки. Гей, литаври неба голубого, Гримніть дужче, в душу стугоніть. Розбудіть розіп’ятого Бога, Розрубайте віковічну кліть — Ту в’язницю серця молодого, Що бійців незримо сповива! Хай від Материнського Порога Ляже стежка — огненно-жива. Нам нікчемних привидів боятись? Ми ж безсмертні Всесвіту Сини! Час грозову силу підіймати Для святої правої війни! Вийдіть в Неба невимірну волю, І гукніть прадавнього коня, Що пасеться в Зоряному Полі, Що між скель невидимих ганя. Заірже товариш стокопитий, Стрибне у небесну височінь, І розвіє в просторі відкритім Нашу тугу, нашу голосінь! Ми забудем віковічне горе, Меч звитяги блисне на чолі, І не Чорне — Полум’яне море Заклекоче на Новій Землі… Бачу хвилі… Небувалі хвилі! Чую Божу Думу кобзарів… І пливе Козацтво Огнекриле До нових, казкових берегів… Ураган історії лютує, І вітрила неба напина… Брате мій нескорений, ти чуєш? Нас тривожно кличе далина! Б’ють литаври у серця народів, Чайки вже маячать на воді… Як не станеш нині до Походу, — Пізно буде каятись тоді!.. Розкривайте серце, розкривайте Громовицям буряним навстріч! Споряджайте душу, посилайте У останню, Полум’яну Січ!..