Золоті Ворота? Чи руїни?Що ви відкриваєте? Кому?Може, шлях до серця України?Може, стежку у нічну пітьму?Цвіллю обросло старе каміння…Позіхи туристів і юрби…Тут нема вогню палахкотіння.Тут нема пісень і боротьби.Річище звернуло історичнеВ інші і примарні береги…Тут лише таблички ідилічніТа байдужий гомін навкруги…Ні! Не може буть! Не мусить бути!Та невже над гомоном віківГримотіння серця вже не чутиВ грудях запорізьких козаків?Та невже заснули вже навікиКобзарі прадавні у степу,Щоб нащадки — вбогії каліки —Йшли у ніч безмовну і сліпу?..Не заснули! Чуєте, братове!Я кажу вам, кличу і кричу,На Воротях сам стаю, і зновуВідкриваю їх і вам речу:— Народилась Україна Нова,Небувала, чиста, мов дитя,Україна зоряної мови,Україна Божого Буття,Україна пісні і кохання,Та держава, де щезає тлінь,Україна творчого повстанняДля усіх прийдешніх поколінь!Йдіть, відважні діти невмирущі,Понад ешафотами віків,Приготуйте і серця, і душіДля казкових зоряних країв.Я пошлю блакитні легіониБерегти Ворота Золоті.Щоб чужі ідеї та закониНе проникли на стежки святі!..Україно, вернуться до тебеМатері, метелики, вогні.Ясні зорі і хмарини в небі,Козаки воскреслі і пісні,Прийдуть діти і барвисті квіти,Прийде казка і чарівний спів,Забринять у просторі сюїтиВсіх дерзань і небувалих снів!Закажу я вхід тюрмі і карам,Не пущу ні воєн, ні біди,Одведу у небуття пожари,Кров і біль — навіки, назавжди!Україно-Матінко! Воскресни!Тануть сни, і котяться в імлу…І Софія — Мудрість ПрачудеснаВже стоїть на Київськім Валу…Побратими, гляньте на руїни!То ж не прах, не камені прості, —То в руці Святої УкраїниВсесвіту Ворота Золоті…
1972 р.
Україно моя*
Україна моя, рідна мати моя.Хто ти є, хто ти є?Я питаю про те навесні солов’я,Я запитую серце своє.Хто ти є, хто ти є?Я запитую серце своє.Я питаю про те у блакитних садів,Я питаю широкі лани,Я звертаюсь у небо до вольних орлів,І наслухую мову луни.Я питаю в орлів —І наслухую мову луни…Мені каже Дніпро:— Україна — то Я.А Карпати високі здаляВсе шепочуть: — У горах Матуся твоя,Невмируща Вкраїнська земля.Шепчуть гори здаля:— Невмируща Вкраїнська земля.Вірю, знаю: — У горах Матуся живе,У Дніпровськім потоці співа,Її серце — то небо весни грозове,Її дума — печаль Світова.Її серце — живе,Її дума — печаль Світова.І зірки вдалині — то Вкраїни вогні.То все — ти, то все — ти!Струни кобзи дзвенять,Україно, в мені,Ніби райдужні в небі мости.То все — ти, то все — ти,Ніби райдужні в небі мости.
