Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 108

Чорногора

Серпень 1972 р.

* * *

Так далеко, далеко Відійшли дні ясної розради… Сніжно-білі лелеки Та блакитні легенди позаду… Ах, для чого було, о, навіщо Вирушати з дитячого раю У провалля зловіщі, У дорослі дороги безкраї?! Заберіте мене, заберіте, Журавлі із дитячої казки, До блакитного світу. До забутої щирої ласки…

1972 р.

* * *

Заіскриться зірниця. Будуть обрії добрі. Щезнуть межі-мережі. Для героїв крилатих, Для долаючих ґрати, Із забутої хати Вийде Зоряна Мати. Будуть рими незримі. Будуть ночі пророчі. Будуть зорі стозорі. Для шукаючих шляху, Не для тих, що із праху, Для казкових жар-птахів, Для позбавлених жаху Будуть діти, як квіти. Будуть квіти радіти. Буде Слово-Стомова. Для живого насіння, Для проміння й пагіння, Для зірок мерехтіння, Для боріння й горіння Будуть стежки-мережки. І шептання кохання. І Мовчання Світання…

1972 р.

* * *

По всесвітньому базару Я століттями блукаю… Із ягнятами у парі Лева грізного стрічаю. У злодіїв знахабнілих Люд купує власні речі, І, зітхаючи несміло, Підлим цінам не перечить. Жеребців праісторичних Пропонують конокради Для видовищ ідилічних, Для ганебного параду. Все змішалося у вирі Велелюдного базару — Люди воєн, люди миру, І реальності й примари! Пропонують черні п’яній Із-під смокінгів та мантій Низки перлів череп’яних І фальшивих діамантів. Лише я в юрбі никаю Не для жадоби грабунку, — Власне серце відкриваю Для безцінного дарунку. Чорним роєм ходять люди, Серце мацають скептично: — А навіщо годна буде Річ тривожна і незвична? Я пояснюю потиху: — Вірне серце — друг надійний, З ним не згинеш серед лиха, Вир здолаєш неспокійний, З ним перейдеш довгі гони. Як у казці дивовижній!.. — Хай від казки бог боронить. Не протягнеш з нею й тижня! Не потрібні нам химери Совістливі, бунтівливі: Зробим серце: з полімерів — Безвідмовне і щасливе! По базару я никаю, Людям щирість пропоную, Та ніяк не напитаю, Хто дарунок мій купує! Все даремно, все даремно! Цілі всі мої товари. Над базаром вечір темний, В небі плинуть сірі хмари… Люд розходиться додому. Я тамую в серці муку, Пересилюю утому І кладу Любов їм в руки… — Ось, погляньте, любі друзі, То коштовність не маленька, У скорботі і у тузі Вам служитиме вірненько! Люди дивляться, хихочуть. Потішаються з Любові… І ніхто її не хоче Навіть даром, безкоштовно… А базарище пустіє, Наливається імлою… А у небі Зорі мріють І… сміються наді мною…