Закон вогню, закон кохання, *Пали мене, карай мене!Веди крізь громи і повстанняУ Преображення ясне!Не дай в ілюзії заснути,Не дай мокріти у багні,Щоб думка грізна і розкутаПалахкотіла у мені.Щоб крила сильні і вогнистіПрорвали тіла мур тугий,Щоб зорі праведні, пречистіМене взяли у світ новий!Іще востаннє я заплачу,Пройду незримо по землі,І всі падіння та невдачіЛишу впокореній золі.І блискавицею-привітомСяйну у грізній синяві.Закон Вогню гримить над світом:Умріть, мерці!Живіть, живі!
1969 р.
* * *
Хто ти, Любове? Що ти, Любове? *Спалах чуття? Чи дарунок таланту?Тіла жага чи божественне слово?Попіл чи полум’я? Фенікс чи фантом?Що ти, Любове? Паління в безодню?Чи ейфоричний хвилюючий трунок?Хижої пристрасті паща голоднаЧи розцяцьковані квітами труни?Котиться вир, і нема йому впину,В ньому зливаються атоми, люди —Драми, гротески, комедії, кпини:Є, і було, і триває, і буде!Грізна любов, найніжніше кохання,Шепіт несміливий, слово шалене —Все поспіша на олтар сподівання —В пащу неситу, в пащу вогненну.Де розуміння? Де ти, критерій?Логіка мовчки навколішки стала.Істини мати. Вершина містерій.Ясна і темна. Мінлива і стала.Гинуть світи. І спалахують зоріВ нових галактик вселенському громі,Кроноси юні в інших просторахІнші будують Любові хороми.Хай у безмежжя пливуть одинокоСкелі, мов свідки космічної драми.Єви в едемах ідуть ясноокіІ обнімають коханих Адамів.Будуть і яблука, будуть і змії,Будуть Єгови, будуть падіння,Каїна заздрість, Авеля мріїЧорні і світлі пустять пагіння.Крізь революції, царства, поемиПідуть потомки Адама до неба,Щоб написати нові поемиІ в епілозі розгадувать ребус —Ребус кохання… Що ж ти, Любове?Іскра прадавнього змія Ананти?Темна мара чи божественне слово?Попіл чи полум’я? Фенікс чи фантом?
