Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 104

таб. Джардас

1952 р.

Пісня шукачів тайни*

Ідем, ідем в далеку Путь, І все запитуємо ми: «Де нам знайти ясну Любов Серед вселенської пітьми?» Нам гримить далина: «У юрбі не шукай, Як настане весна — Вирушай в дальній Край… Поміж бур і погроз, Поміж рушень основ, Поміж гуркоту гроз Знайдеш ясну Любов…» І знов ідем поміж примар. Де вороги і де брати? Яка Любов, який пожар Дозволить мужність віднайти? Нам гуркочуть громи: «Слухай наші слова!» Поміж мороку й мли Блискавиця співа: «Скинь непевність із плеч. Не залежуйся, встань! Знайдеш мужності меч В громі дивних повстань!» Шумлять бої. Гримить гроза. Та не вспокоїться душа… І нас в бою, поміж вогню Сердечний біль не залиша… А нечутна струна Заклика до путі. Далина, далина Стеле стежки круті. Треба гори пройти, Подолать Висоту… У безмовності ти Знайдеш Правду Святу!

Алтай

1962 р.

* Тут і далі — вірші, позначені зірочкою, покладені на музику. — Прим. упор.

Якщо хочеш — прийди!

Якщо можеш — прийди… У сумну світанковість, В небувалу раптовість, У розбурхану совість, В невідомість — прийди! Якщо чуєш — іди! У смерековий гомін, У тривогу і втому, У серця невідомі, Як додому — іди! Якщо хочеш — прийди… Тільки нині, негайно! І відкриється тайна На стежках незвичайних… Якщо можеш — прийди!.. Якщо можеш — прийди У сумну світанковість, В небувалу раптовість, У розбурхану совість, В невідомість — прийди!

1965р.

* * *

Аеліто, Аеліто! Понад світом, понад квітом Чути поклик, чути сміх… Поривання і кохання. І зітхання до світання… Ти — самотня! Ти — для всіх! Аеліто, Аеліто, Як і де тебе зустріти, Мови слово — як і де? Лиш сміються дзвінко діти, Лиш співає пісню вітер І не чуть її ніде…

1966 р.

Блакитний коваль*

Я блакитний коваль, Маю кузню свою. Не залізо, не сталь — Власну душу кую… Роздуваю горно Боротьби і шукань, І палає воно Серед грізних повстань! Я себе розпалю, Я розжарю свій дух, І його переллю У нестримність, у рух! На ковадло життя Кину серце своє, Хай по ньому буття Грізним молотом б’є! Скачуть іскри рясні У незміряну даль… У чарівному сні Я — блакитний коваль…

1968 р.

Пісня зоряного корсара*

Ти прийди, Неповторна, на стежку мого поривання, Ти ступи у колиску моєї душі. Я готую для тебе початок нового світання, Тої казки, кохана, яка не лягла у вірші. Довгі ночі і дні, а тебе все немає, немає, В скелю серця вдаря галактичний прибій… Мою душу охоплює туга безкрая, Розгортає у вічність тривоги сувій. Де ти, де? Чи прийшла ти на Землю із казки? Якщо ні — то навіщо я в хащах життя? Без очей твоїх — ніч, самота без жаданої ласки, А без слова твого — небуття. Прилети, Неповторна! Минають секунди-століття, Блискавиці небесні обпалюють серце моє. Я чекаю тебе над безоднею світу, Де безжалісний птах Прометея клює. Де ти, де? Бронзовіють напружені м’язи, Люта втома байдужістю душу вбива. Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу, Щоб були непотрібні слова! Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани, Сколихнеться від жаху Кривава Гора! Прилітай, Наречена моя, на весільне світання… Нам пора… Нам пора…