Читать «Елементал» онлайн - страница 9

Підписали третій протокол. У літак, який тепер вирушав до Грозного, сіли й кілька грузинів.

Похорон призначили на 24 лютого.

Першого президента Грузії ховали не на рідній землі, але, як і годиться, з усіма почестями. Під жалобний марш у супроводі почесної варти труну доправили на військовому лафеті до блоку «Б» Президентського палацу, де відбулася громадська панахида.

Прибули сотні земляків Звіада і навіть патріарх грузинської церкви. Тихою чорною рікою текла процесія до резиденції президента Ічкерії, де було приготоване останнє приста новище для небіжчика.

Султан Чорний поволі відмірював крок у почесній варті, і його спиною повзали мурашки.

Минулої ночі, охороняючи труну, він не витри мав і ще раз відхилив віко. Не вірячи своїм очам, навіть торкнувся рукою… Людського тіла там не було. І ось тепер, спостерігаючи за цим велелюдним дійством і тамуючи в собі досі незнайомий страх, Султан Чорний благав Аллаха, аби той поставився до цього з розумінням.

Літак приземлився в аеропорту Махачка ли, і я вилузався з його сонного черева майже як Одіссей із троянського коня. Хоч би де я вибирався з літака чи гелікоптера після тривалого перельоту, а завжди насамперед принюхуюся до підсоння*, наче все залежить від нього, і тепер також глибоко втягнув повітря, як перед стрибком у воду. Травневе сонце пригрівало, але ще не пекло, десь, либонь, чи не з Каспію, подував свіжий легіт, і я сказав собі:

________

*Клімат.

«Ласкаво просимо, мосьє Дюшан, чурек і сак ля - все твоє», - сказав я, звичайно, не вголос, бо внизу біля трапа вже переминався з ноги на ногу жвавий чоловічок і світився до мене порцеляновими зубами.

- Мосьє Дюшан? - спитав він.

- Мосьє Пелен?

Якби я вмів ніяковіти, то, напевно, зашарівся б, адже немає нічого примітивнішого за всі ці аґентурні «ля ля фа фа», і мені здається, що якби на той час місію Червоного Хреста очо лював тут не француз, то все відбулося б так само. Тільки на моєму місці був би хтось інший, і в його грудній порожнині нічого не зворух нулося б навіть тоді, коли б він угледів те, що побачив я, - на ближній посадковій смузі грівся на сонечку Іл 86 і маґнетизував мосьє Дюшана крикливим написом «УКРАЇНА».

Пелен, мабуть, подумав, що мене вразили бетеери, які тут і там бовваніли довкола летовища, і винувато розвів руками:

- A la guerre comme a la guerre*, - сказав він. - Тут розташовані військові частини федералів.

Усе під їхнім контролем. - І навіть ваша місія? - безцеремонно спи тав я.

- Ну, не зовсім…

У тому числі й ви особисто, мосьє Пелен, подумав я, закидаючи за плече важкенького саквояжа, якого Пелен уже зважив очима.

- Сподіваюсь, у вас там нічого такого… е е е…

- Нічого. Окрім зброї, - сказав я.

- Зброї?

_____________________

* На війні як на війні (фр.).

- Так, найгрізнішої зброї проти росіян.

Vodka «Smirnoff».

- О! - Пелен штучно засміявся штучними зубами, бо після мого жарту йому ще не відлягло.

Але потерпав він недаремно. В аеропорту не було й натяку на зелений коридор, і мені довелося пройти найсуворіший митний кон троль, позбувшись із своїх запасів першої пляшки «смирновки».