Читать «Елементал» онлайн - страница 68

- Як? Як він їх покарав? - допитуюсь я, знаючи, що казка цього не уточнює, але мені завжди кортіло дізнатися, яку саме кару придумав Котигорошко зрадникам.

- Хіба ти не знаєш? - дивується вона.

- Ні.

- Він їх убив, - просто каже Хеда.

Я призначив йому зустріч у «Самотній зір ці» і впізнав його відразу, як тільки він зайшов до кав’ярні. Це був щупленький хлоп чина з чорними кучерями, схожий, до речі, на кавказця, а проте яскраво виявлений француз із типовим ім’ям Франсуа і типовими маноріями замашного журналіста. У кожному разі він умить виокремив мене за столом, хоч я не подав йому жодного знаку.

Це був ризикований крок навмання, але я на нього відважився, щоб убезпечити Хеду, і вранці подзвонив до московського корпункту аґенції «Франс Прес». Попросив підійти до телефону кого небудь із журналістів, хто зацікавиться сенсаційним повідомленням. Мені покликали Франсуа Дервіля, видно, найголіннішого до всіляких сенсацій, бо він навіть не спитав, про що піде мова, лише попросив назвати місце зустрічі.

- Мосьє Дюшан? - він дивився на мене з тією ж цікавістю, як колись дивився Пелен. - Франсуа Дервіль. Я, здається, не запізнився?

- Ні, - сказав я. - Що будемо пити?

- Та що завгодно, - повів він плечима. - Я частую, в рахунок майбутнього гонорару.

- Я мушу вас трохи розчарувати і попросити вибачення. Ніяких сенсаційних заяв у мене для вас немає.

- Тобто?

- Так що й гонорару може не бути. У мене до вас поки що чоловіча розмова.

- Це теж непогано, - сказав він. - У наш час чоловічі розмови також рідкість.

Підійшов офіціант, і ми обоє зійшлися на віскі.

- Сьогодні я нічого особливого вам не можу сказати. Принаймні конкретного. Але є справа, з якою я більше ні до кого не можу звернутися.

- Дякую, - сказав він, і його очиці заблищали майже по собачому. Взагалі з тими кучерями він скидався на недоглянутого пуделя.

- Я не буду наголошувати на конфіденцій ності нашої розмови. Думаю, ви самі зрозумієте, що довіритись вам мене змусили виняткові обставини. Однак я вам вірю, мосьє Дервіль, і не тому, що ви такий гарний, а через те, що в мене немає іншого виходу. Я просто приречений вам вірити. Бо те, про що піде мова, - це справа чести… не моєї, і не вашої, а, даруйте за високі слова, йдеться про честь нашої з вами… країни.

Він таки трошки був циніком, цей Франсуа, бо при слові «країна» не втримався, щоб не випити. Мені це сподобалося. На таких хлопців можна покластися. І коли я заговорив трохи конкретніше, він сидів і не кліпав.

- Річ у тому, що невдовзі мені доведеться вилітати з московського аеропорту з однією людиною, на яку полюють російські спецслуж би. Сподіваюся, що все обійдеться без проблем.

Але є п’ять відсотків із ста, що нас перепинять.

Я зробив паузу, підніс склянку і жестом запросив його випити. Адже п’ять відсотків - це було трохи замало для нього, щоб сподіватися на сенсаційну подію.

- Я вас уважно слухаю, - сказав Франсуа.