Читать «Елементал» онлайн - страница 70

Хеда вправно давала форелі раду ножем і виделочкою, але якби я теж так робив, то весь вік ходив би голодним.

- Я така вдячна тобі, - сказала вона.

- За що? - спитав я, чомусь думаючи про пилочки ножички й оті жіночі штучки, що їх показують у телерекламі.

- А ти не знаєш?

- Ні, Хедо. За що?

- Тоді тобі й знати не треба.

- За те, що я твій охоронець? Це, Хедо, моя робота.

- Не за те, - сказала вона. - Ти просто при дурюєшся. Я про наші ночі.

- А а а… Ти про казку.

- Перестань, ти знаєш, про що я кажу.

- Хедо, це теж входить у мої обов’язки. Я мушу стежити, щоб з твоєї голівки не впала жодна волосина. - «І з лобка також», - ледве не додав я, а вголос сказав: - Як я можу поводитись інакше з дівчинкою?

Це була провокація. Не спонука до якоїсь там конкретної відповіді, а провокація різкого зрушення у її психологічному стані. Тут іноді буває корисна навіть брутальність. Відверта грубість у таких випадках часом допомагає більше, ніж сором’язливе сюсюкання. І даремно я не сказав оту фразу вголос. Про лобок, якого не соромиться навіть дитяча казочка: «Цок - та в лобок, та в писану торбу».

- З дівчинкою? - Ну от, вона вже усміх нулася. - Це ти гарно сказав. Дуже гарно.

- Бо з гарною дівчинкою…

- Неправда, - мовила Хеда. - Я зараз схожа на обскубану курку.

- Ні, ти гірша, - я знов поступово переходив до провокативного методу. - Ти, Хедо, гірша за обскубану курку, бо та своєю оголеністю…

- Сам ти півень кастрований, - раптом сказала вона й відразу схаменулася. - Ой, пробач…

Я засміявся з усією щирістю, мені справді стало весело, адже моя психотерапія дала блискучий результат: Хеда вже була майже здоровою дівчинкою, якщо віддала мені такий «пас». Однак сама вона зовсім не перейнялася тим жартом, навпаки, мій сміх ще дужче її наполохав, і Хеда тільки повторювала:

- Пробач… я не подумала…

Сині сльози стояли в її очах.

- Пробач… Будь ласка!

- Не пробачу, - сказав я. - Мені це дуже сподобалося. Я це тобі пригадаю.

І ось тепер кастрований півень стояв у по рожніх апартаментах геть безголосий і при голомшений, до всього ще й півень гомосек суаліст із жовтим гребенем, кольору жаб’ячого мила, й одною сережкою, півень, який кублить ся б’ється з такими ж когутами, як сам, бо зовсім не має підходу до несучок, й від нього втекла навіть обскубана курка.

Лихий інстинкт ледве не погнав мене надвір, але я схаменувся і знов зайшов до Хединої кімнати. Бігати з висолопленим язиком не було жодного сенсу. Якщо Хеда сама вирішила прогулятися, то незабаром повернеться. А якщо це не так, тоді вважай, що смерть усмокталася в тебе невідчепним цілунком. Що ж, так і буде.

Поставлю хрест на Легіоні і подамся до бельґій ців. Там вільний контракт. Або ще краще - до голландців, ближче до Гааґи. У крайньому разі на мій вік вистачить ще й Юґославії. Щоправда, платять там мізер. І пити доведеться хіба що самопальну ракію.

Як зараз бачу ідилійну картинку. Теплий густо синій вечір. Подвір’я майже сільського будинку на околиці великого міста - шовковиця, персики, а під листяним дахом винограду сидить вусатий чоловік біля дубового кадібця.