Читать «Елементал» онлайн - страница 2

- Ти чудо, - вона провела пальцями по моїй щоці. Ох, ця сластолюбна рука - млосно лінива, трошки волога від збудження, але завжди певна себе.

Я знов приклався до склянки із джином, уже не відчуваючи гострого смаку ялівцю.

- А це правда, що ви їсте змій? - спитала вона.

- Брехня, - сказав я. - Ми їмо жіночі серця.

Чи принаймні бичачі яйця.

- О! - засміялась вона. - А чим запиваєте?

- Дощем.

- Дощем? - Ніколь так сміялася, як сміються дуже щасливі або дурненькі жінки, що, власне, одне й те саме. Але вона й далі розквітала і пахла, як нічне дерево Молукських островів, і всі зглядалися на нас; навіть тверезий бармен Сиріл уже вкотре показував мені великого пальця.

Отоді то все й зіпсував Марек, бо від заз дрощів бовкнув таке, що відразу видавало його постійну прописку.

- Де ти підчепив цю рябу кобилу? - спитав він російською і зморщив свою монголоїдну плескату мармизу.

Може, ще все обійшлося б, але, правду ка жучи, я недолюблював цього пихатого москаля, до якого навіть не приставало лагідне ім’я Марек. Я вже знав, що він служив у Росії і під час якоїсь сутички порішив там свого взводного.

Дійшло до того, казав Марек, що той надзюрив у кухоль і примушував його випити. Якщо так було насправді, то я нічого не маю проти, але все те мені видалося леґендою, коли в Конґо цей гевал застрелив старого неґра тільки за те, що той десь поцупив камуфльований комбез і перевдягнувся в нього.

А в барі мене найдужче зачепило за живе те, що Ніколь не розуміла російської, проте від чула, що мова про неї, і любенько всміхнулася Марекові.

- У мене таке враження, що ти й сьогодні лигнув сечі, - стромив я шпильку в його болюче місце. Я промовив це майже з московським акцентом, але йому не дійшло.

- Що ти сказа а ав? Ану повтори!

- Не пий сечі, бо вона б’є тобі в голову.

- Ти, салоїд! - він підскочив до нашого столу і вхопив мою ж таки, ще недопиту пляшку із джином.

Мені зовсім не хотілося вирушати услід за доблесним російським взводним, що поліг смертю хоробрих від руки Марека, та бідолаш ним неґром, а тому, зводячись на рівні, я зацідив бугаєві поміж роги з такого розрахунку, аби цього вистачило на кількахвилинну амнезію.

Але я таки був на добрячому підпитку, бо трішечки не вгадав - під щиколотками пругко хруснуло перенісся, і Марек завалився навзнак на підлогу. Він таки знепритомнів і навіть не подбав про мій недопитий джин - пузата пляшка випорснула з його руки і вибухнула, як протипіхотна ґраната, розбризкуючи навсібіч осколки. Мені навіть здалося, що Марек також, як пійло, розпливається по підлозі і його доведеться збирати в коряк.

Ніхто нічого не зрозумів. Як і бідна Ніколь.

Бо замість того, щоб ще одну нічку відмолю вати гріхи в її келії, я отримав двадцять діб прізону*.

_____________

* Свого роду гаупвахта у Легіоні.

Однак порівняно з нашою конотопською «губою», де колись прищакуватий лейтенантик суворовець примушував мене переганяти воду з калюжі в калюжу, прізон - це просто розкіш ний курорт на березі Середземного моря. Дали тобі в руки ґазонокосарку - і вперед, стрижи, хлопче, травичку, якщо сверблять кулаки, а коняча доза спиртного вибила з голови наста нову нашого психоаналітика Андре Сіяка: «Нам не потрібні горили, які здатні віддубасити кого завгодно в барі, - казав він. - Ми надаємо перевагу хлопцям, які можуть відвідати бар, та, зрозумівши, що це не найкраще місце, вчасно звідти піти».