Читать «Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)» онлайн - страница 6

25 (12) грудня Генеральний Секретарiат заявив, що Україна виходить на мiжнародну арену як самостiйний член, незалежний вiд Росiї, та направляє своїх представникiв, уповноважених вести переговори про мир. У першу чергу з Києва виїхала делегацiя до Брест-Литовська на переговори з нiмецьким командуванням та до Донського уряду генерала Каледiна.

Фактично питання про вiйну та мир зависло в повiтрi. Чи збирався Раднарком у груднi 1917 року — початку сiчня 1918 року розпочати вiйну проти Центральної Ради? Напевне, що нi, навiть незважаючи на те, що на територiї Донбасу вже тривали бої мiж росiйськими червоногвардiйцями та бiлогвардiйцями. На це питання нам вiдповiв один iз майбутнiх членiв ЦВК Радянської України Г.Лапчинський:

"Антонов не мав намiру наступати на Україну, бо його завданням було — якнайшвидше пробитися до Дону, по дорозi звiльнивши та озброївши донецький пролетарiят. Крiм того, Рада Народних Комiсарiв вважала, що вiйськовий наступ проти Центральної Ради українськi шовiнiсти квалiфiкуватимуть як iмперiалiстичне зазiхання з боку Росiї проти України (очевидно, i пiтерським товаришам здавалося, що Донбас не є Україна)" (243,с.173).

Раднарком вирiшив дiяти iншими методами. За його пiдтримкою в Харковi мусив сформуватись Український Радянський Уряд, який начебто i повiв би вiйну з Центральною Радою. Так воно згодом i вийшло.

Тепер мусимо внести декотрi пояснення стосовно подiй у Донбасi. Донбас на тi часи був суперечливою територiєю, на яку претендували Донський уряд (бо в ньому мешкало багато донських козакiв), Раднарком (бо там був найбiльший вiдсоток червоногвардiйцiв та прихильникiв радвлади загалом) та Центральна Рада (бо там жила бiльшiсть українцiв, хоч i зрусифiкованих, та територiя ця належала до Катеринославської губернiї). Безперечно вiдiграв не останню роль i економiчний фактор.

Спостерiгаючи всi цi полiтичнi подiї та передбачаючи наближення вiйни, Секретар Вiйськових справ Петлюра вважав за потрiбне, як вiн сам казав на виступах у Центральнiй Радi, негайно готувати до бою з бiльшовиками найлiпшi українськi збройнi сили — сердюкiв. Однак вiце-прем'єр В.Винниченко був iншої думки. Власне, В.Винниченко визнавав, що саме Петлюра винен у конфлiктi мiж Центральною Радою та Раднаркомом, а тому прагнув замiнити його, вважаючи чомусь, що таким чином мiжурядовий конфлiкт буде вичерпано. Цi пошуки винних у своєму ж таборi й досi неможливо нi збагнути, нi пояснити. Замiсть того, щоб вирiшувати серйозне вiйськово-полiтичне питання, Винниченко зводив особистi рахунки!

Мiж Симоном Петлюрою та Володимиром Винниченком що далi то бiльше виникали суттєвi непорозумiння. Нi для кого не є таємницею, що В.Винниченко вiдкидав у 1917 роцi потребу в нормальних збройних силах, визначаючи право лише за мiлiцейськими формуваннями.