Читать «Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)» онлайн - страница 4

Цiкаво вiдзначити, що в операцiї роззброєння брали участь усi без винятку українськi пiдроздiли київської залоги. Бiльше того, два полки 1-го Українського корпусу генерала П.Скоропадського, 413-й та 414-й, замiсть того, щоб вирушити на фронт, самовiльно приїхали до Києва, щоб допомогти Центральнiй Радi (ф.1076,оп,1, спр.1, телеграма вiд 29.10.1917). Зараз усi як один виступили проти бiльшовикiв, чого не можна буде сказати про подiї сiчня 1918 року.

У зв'язку з проблемою пiдтримки ладу та спокою на Українi та на фронтi велику увагу Генеральний Секретарiат Вiйськових справ придiляв союзу з козачими вiйськами. Завзятим прихильником цього був у першу чергу Симон Петлюра. Так, ще 20 (2) жовтня до Київської губернiї прибули 7, 17, 40 та 49 Донськi козачi полки для боротьби з погромами (70,с.415–416). Вже 25 (12) грудня 1917 року на засiданнi Генерального Секретарiату, коли йшло обговорення ультиматиму Раднаркому, Петлюра з приводу козачих пiдроздiлiв сказав таке:

"Порвати звязки з козаками нам не вигiдно, бо на iнших фронтах українське вiйсько йде в контактi з козаками, що нам важко в цiлях перевозки українського вiйська на Україну. Треба полагодити справу мирним шляхом" (ф.1115,оп.1, спр.26,с.8).

Вiдповiдно, на Дон у пiдлеглiсть уряду генерала Каледiна через Україну йшли i йшли козачi ешелони. До своїх урядiв поспiшали кубанськi, уральськi, сибiрськi та iншi козаки. Всi вони, проїзджаючи Україну, не були роззброєнi. У бiльшовицькiй же Росiї козачi ешелони не тiльки роззброювались, а й подекуди залишалися без найлiпших офiцерiв, яких заарештовували представники радянської влади. Ось що писав з цього приводу В.Антонов-Овсiєнко:

"Через Полтаву и дальше Лозовую шло густое движение казачьих эшелонов. До середины декабря прошли: 2-ой Таманский, Полтавский, Запорожский, 1-ый Екатеринодарский, Уманский, 1-ый Линейный и Волжский полки, штаб 5-й дивизии, 13 и 12-ая донбатареи, 1 и 8-я Оренбургские батареи, 29-й Донполк (2 сотни), штаб 4-го казачьего корпуса, 19-я Донсотня. Надо было во что бы то ни стало преградить поскорее этот поток" (208,с.71).

Усе це вело до надзвичайно загострених вiдносин мiж Центральною Радою та Раднаркомом, що призвело до появи 17 (4) грудня прикрозвiсного ультиматуму, пiдписаного В.Ленiним та Л.Троцьким. Цитувати повнiстю цей документ, на нашу думку, не варто. Наведемо лише чотири вимоги ультиматуму. Гадаємо, що процитувати їх краще зi згаданої працi М.Рубача, де вони поданi мовою оригiналу та без жодних навiть стилiстичних змiн, на вiдмiну вiд перекладiв ультиматуму Д.Дорошенка, В.Винниченка та iнших: