Читать «Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)» онлайн - страница 8

Таким чином, все далi мiцнiла опора Центральної Ради. В.Павленко розробив, а С.Петлюра затвердив проект форми сердюкiв. По ньому було виготовлено лише великi шапки з червоними шликами, що вiдомi нам з кiнохронiки того часу.

Однак в українському урядi знайшлися такi як В.Винниченко, що почали вiдверто критикувати дiї Петлюри та Павленка та наполягати на переформуваннi сердюкiв до звичайного солдатського стану. Уже згодом, у своїх спогадах, Винниченко, оминаючи всi умови формування та дiяльнiсть сердюкiв, глузував з Петлюрiвського введення нової унiформи:

"Генеральний секретар вiйськових справ С.Петлюра, спецiалiст по части молебенiв i всяких инчих декорацiй та реклам, покладав особливу надiю в рятуванню української пропаганди на … кольоровi шапки. Вiн пресерйозно запевняв, що червонi шлики на шапках роблять на "козакiв" просто гiпнотiзуюче вражiння. За червону шапку "козак" готов на все" (122,с.159).

Незабаром у "Робiтничiй Газетi" з'явилася низка публiкацiй, в яких вiдверто писалося, що сердюки — це "бiла гвардiя" в руках української буржуазiї та панiвних класiв. Нарештi, як зазначалося:

"Утворення сердюцьких полкiв не являється в iнтересах нi селянства, нi робiтникiв, є затiєю буржуазних кол громадянства чи їх прихвостнiв, i тому вся демократiя мусить обявить цим буржуазним намiрам найрiшучiшу вiйну" (305,N191).

Судячи з публiкацiй, дуже легко визначити, хто за ними стоїть. Це нiхто iнший як Володимир Винниченко, який на засiданнях Генерального Секретарiату висловлював з приводу сердюкiв такi ж думки. На Симона Петлюру щодо сердюкiв почався потужний тиск. Це був якраз той час, коли Раднарком надiслав свiй ультиматум i становище С.Петлюри в Генеральному Секретарiатi стало хитким. В.Винниченко, як голова уряду, примусив Петлюру змiнити на посадi командуючого Київським Округом "реакцiонера" пiдполковника Павленка на "свою людину". Унаслiдок цього, за кiлька днiв до звiльнення самого Симона Петлюри, в Генеральному Секретарствi Вiйськових Справ вийшов наказ N 71 вiд 26 (13) грудня 1917 року такого змiсту:

"1

Т.В.О. Командуючого вiйськом Київської Округи пiдп. В.Павленко призначається завiдуючим авiацiйною справою Української Народної армiї.

2

Член Комiсарiату УНР при Штабi К.В.О. член Всеукраїнської Ради вiйськових депутатiв першого складу Штабс-капiтан Микола Шинкарь призначається командуючим вiйськом К.В.О." (ф.1076,оп.1, спр.1-а,с.16).

Хоч цей наказ i був пiдписаний С.Петлюрою, однак авторство його встановити не так важко. Нiколи в життi в своїх наказах Симон Петлюра не надавав перевагу "революцiйним титулам", а зазначав завжди ранг та мiсце попередньої служби старшини. Цей же наказ схожий на подальшi накази ставленика В.Винниченка на посадi Вiйськового Секретаря М.Порша. Разом iз тим, С.Петлюра нiколи б у життi зi своєї волi не вiддав би такого наказу проти людини, з якою разом намагався сформувати українську регулярну армiю — сердюкiв. Тим бiльше, за вiйськовими правилами того часу, вирiшувати питання про змiщення та призначення командуючих армiй, округiв, Генерального штабу та iнше можна було тiльки за згодою чи за вказiвкою голови уряду, тобто Винниченка.