Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 89

Ця пропозиція не дійшла до червоних росіян, бо посланець, що віз її, не доїхав до Умані, як уже зустрів утікачів віл Волоха. Цю пропозицію я вислав згідно з вказівками штабу армії. Не можна думати, шоби пропозиція могла вплинути на хід подій. Посилалась вона виключно для заспокоєння тих елементів серед нашої армії, що надіялися до чогось договоритися з червоними росіянами.

13 січня 1920 року до Умані прибули частини Сорок четвертої російської дивізії. Зараз же між росіянами і боротьбистами почалися «нєдоразумєнія». Червоні росіяни зовсім ігнорували червоних боротьбистів. Потроху готувалися до ліквідації «нерегулярних банд», як вони між собою називали Волохівське червоне військо. Уже 14 січня голова Ревкому Правобережжя Немоловський скаржиться на невдячних росіян і містить у «Вістях Ревкому Уманщини» ч. 3. листа до редактора такого змісту: «т. Редакторе! У ч. І Вашого бюлетня помішена замітка «Накануне вступлєнія красних частей в Умань», зредагована вона таким чином, що нібито м. Умань зайняли нерегулярні частини війська, а від Христинівки надходять регулярні (красная армія).

Прохаю помістити в найближчому числі «Ізвестій» спростування цього і повідомлення, що Умань зайнята регулярними Українськими Червоними Військами, а не партизанами.

Цими військами керує урядова Українська комуністична партія (боротьбистів), За політичне правління Українських Червоних Військ І. Нсмоловський», «Товариш» редактор помістив листа боротьбистів. Поза тим не було помішено ні «спростування», ні «повідомлення», яке домагався І. Немоловський, Лист до редакції був видрукуваний, бо в той час росіяни ше думали використати Ревком Правобережжя, хоча повітовий ревком Уманьщини, організований росіянами, і не думав рідлягати Ревкомові Правобережжя. Це був момент кризи між елементами, що зовсім уже наближався до ренегатства, і тими, що хотіли залишитися і надалі правовірними боротьбистами з національною фарбою. З другого боку росіяни готувалися до ліквідації боротьбистів. Не тільки в Умані траплялися «непорозуміння». Було те у всіх повітах України. У центрах боротьбисти були нібито урядовою партією, а на периферії російські елементи часто зовсім не рахувалися з «жолто-блакітними комуністами», як називали вони боротьбистів. Населення місцями стало покладати надії на боротьбистів, як і на всяку іншу опозицію росіянам. Це робило клопіт місцевим агентам «Совєтської влади». Майже одночасно з уманськими «непорозуміннями» Канівський Ревком наказус: «З огляду на поширення по м. Каневу і повіту провокаційних чуток…. Попереджаємо населення міста і повіту, що ніяких непорозумінь між революційними партіями Українською комунічтичною партією (боротьбистів) і Українською (власне російською — Ю. Т.) комуністичною партією (більшовиків) немає. Партії при повній згоді встановлюють в Україні владу Рад селянських і робітничих депутатів. Особи, котрі будуть розповсюджуватн провокаційні чутки, будуть віддаватися суду Військово-революційного трибуналу. Голова Канівського повітового Військреавму Федоренко. Завідуючий інформаційно-агітаційним відділом Крижанівський. 20 січня 1920 року. м. Канів».